Поетичні майстерні - Оксана Чадаєва | Західноукраїнська мистецька спілка - Львів Проектирования, оборудование для каркасных домов.
Твори наших авторів - 2003р.


Оксана Чадаєва

( м. Київ)


   Написати листа


Пісня

Ой, на горi висока ялина,
Ой, зелена, струнка, молода,
Пiд горою русява дiвчина
Туже, плаче, до неба гука.

Мiсяць повний смiливо виходить,
Дощ та хмари збираються знов,
А дiвчина пiсню виводить
Про останню та грiшну любов.

Рiчка бистра та ще й глибока
Сосни тонуть в обiймах її,
А дiвчина стоїть одиноко
I спiває крiзь сльози свої.

Закричить в лiсi чорному птаха,
Звиє вовком темрява густа,
Очi вiдчаєм млiють вiд страху,
Обпiкає болем вуста.

Раптом лiс замовк на хвилину,
Вiтер бавитись перестав.
Лiлеї вплутались в коси дiвчини
Хто не любив, той щастя не знав...


Музика душі

Мелодію суму та розпачу ноти
Я знову пишу на сторінках життя,
То мої мінорні, то мажорні турботи
Не дають нашим радощам вороття.

Чорно-білі клавіші роялю
Прикрашають квіти весняні,
Не розумію я, чому не маю жалю
До серця власного, до власних почуттів.

Чорно-білі клавіші роялю
Терпким адажіо звучать в мені,
А мого серця п'єси вдалі
Лунають для гармонії в ці дні...


Прощання

Коли гілка стукала у вікна,
Коли вітер-бешкетник пустував,
Я тебе зустрічала привітно,
А ти знову і знову мовчав.

Я зварила міцної кави,
Розпалила вогонь у печі,
Потускніли всі в світі барви,
Коли ти сказав "Ні".

Я розправила пух у перині,
Що ж робити мені і як?
Я тоді здогадалась, віднині
Не почую жадане "Так"...


Я без тебе

Я без тебе, як зів'яла квітка,
Хочу пити - тобою нап'юсь,
Я без тебе, як зламана гілка,
Хочу зцілитись - тобою зцілюсь.

Я без тебе, як гроза без грому,
Хочу сонця, не видно з-за хмар...
Я не вірю без тебе нікому,
Я дарунок твій, твій я тягар.

Я без тебе співати не вмію,
Хочу бачити очі твої,
Я без тебе помру, я загину,
Якщо руки відпустиш мої...


Надія

Осінь надворі. Вітер лютує.
Мороз уночі візерунки малює.
Кава гаряча стоїть на столі.
"Любиш мене?, - я питаю - Чи ні?"

Листя пожовкле в танці кружляє,
В бубон холодний дощ вибиває.
Ти посміхаєшся, мене пригортаєш,
"Ти знаєш що так, навіщо питаєш?"

Не скоро веселка в небі заграє.
Не скоро соловейко в садку заспіває.
Але назавжди! Повір, коханий, мені,
Моє серце належить лише тобі...





Казка

В глибокому озері перлинка жила,
Грілась на сонці, чисту воду пила,
З равликами гралась, жартувала з рачками.
Ця довга історія для доньки та мами.

Теплий вітерець бавився залюбки,
Метелики сідали на яскраві квітки.
Бджоли носили цілющий нектар,
А перлина вдивлялась в красу білих хмар.

Джмелі потопали в густих травах галявин,
Природа цвіла за всіляких обставин,
Озерні рибки стрибали в воді,
І перлині-красуні стало сумно тоді.

Густе листя дерев зеленіло-буяло,
Пташечки радісно в небі співали,
А от місяць-чаклун пізно вночі
Шукав до серця перлини ключі.

Теплий дощик лісу свіжість дарував,
Сонячний промінь кульбабки торкав,
Чекали лелеченята мами приліт,
А для перлини не був милим світ.

Колискову співали дорослі малечі,
Настав чудовий лагідний вечір.
Латаття гойдало жабеняток малих,
І місяць закоханий спустився до них.

Перлина довго ці хвилини чекала,
Коли нареченому руки подавала.
Засяяла яскрава доріжка на воді
По ній до неба піднялись молоді.

Пролітають швидко роки, плине час,
На озері ряска змінилась не раз.
Підніми погляд в темні хмари нічні,
Де сяють зірками перлин тисячі.

В глибокому озері серед лісу густого
Пливе човник від бережка крутого.
Його місяць жовтобокий направляє,
Це той, що перлини на небо збирає.

Перлин коштовних дуже мало на дні,
А місяць один у височині.
Але біля нього зірок забагато,
Не заплутайся, доню, благаю як мати.

Не піддавайся, доню-перлинко,
На спокусу холодну ані на хвилинку.
Як прийде осінь, зрозумієш тоді,
Що ночі чарують і скорочують дні.

Не думай, донечко, що щастя далеко,
Там, де у вирій літають лелеки,
Обійми траву, торкнись хвиль - не забудь:
Хочеш щасливою бути? Так будь!


***

Сумом наповнені очі
Бачити не мають бажання
Гіркі сльози. Ти ридання дівоче
Чути до самого світання.

Волосся кольору пшениці
Вітер на плечі розсипає,
І в зеленій радужці зіниці
Покою й радості не знають.

Надворі знов зима з весною
Одна із одної глузують.
І цілий день я не з тобою,
І не живу я - час марную.

Коли на небі місяць повний
Душі моїй завдає болю,
Роки, як з вівці стриженої вовна,
Плетуться в тугу нитку долі.