"Ірина Пиріг" курсы вождения цена . отрывные календари в астане . шариковые опоры . бура пятиводная в атырау . Свежая информация о Max Polyakov тут
Твори наших авторів - 2001 р.           



Ірина Пиріг            
м. Івано-Франківськ                  



Цикл. "Тебе втрачаю і ... живу."


* * *
Ти зараз там...
А я не знаю,
Куди іду?
Кого шукаю?
І чи знайду?
Ти зараз там,
Куди не можна.
Звучить мелодія тривожна,
Як на біду.
Я сильна духом -
Не заплачу.
Дарма, що більше не побачу
Твоїх очей.
Дарма, що ти не усміхнешся,
Дарма, що більше не торкнешся
Моїх плечей.

              ***
Нема самотності кінця.
Моїй душі вже до лиця
ота зима.
І сірий сум, немов павук,
тепло висмоктує із рук,
вже сил нема.
Зима в душі і надворі.
Ті дві зими, ті дві зорі,
нема весни.
Дерева чорні, як вужі,
а сни про тебе вже чужі,
чи то не сни?
На волю просяться слова.
Напевне, ще душа жива,
бо так болить!
Похмурий день вже догорів.
Надходить ніч без кольорів.
На вічну мить.

              ***

Молилася до Місяця свіча.
Ховалися на віях сиві сни...
Гроза підняла срібного меча,
щоб зрізати верхівочку сосни.
А хмари заглядали до криниць,
ховали срібні зорі під крильми...
Мені хотілось літа і суниць.
Тобі - гіркого пива і зими.

              ***

Весна співає.
А в Тебе сльози на очах,
Твоя душа - печальний птах
полин збирає.
Чому сумуєш?
Чому Ти плачеш по ночах,
чому в душі панує страх,
пісень не чуєш?
Надій багато.
І сняться гарні диво-сни
під шепіт ніжної весни:
"Пора кохати!"
А Ти один на всій Землі
ногами босими по склі
ідеш страждати.

              ***

В долоньках срібної роси
мені уранці принеси.
Відкрий вікно, щоб теплий вітер
приніс духмяний запах літа.
Хай буде світло у кімнаті!
Для щастя треба небагато.

              ***

Ходила осінь й одягала
у жовті шапочки ліси.
Природа літо поховала
і сірий дощ траву косив.
Ти дощ любив, ловив краплини,
Ти пив росу з долонь до дна,
повз Тебе линули хвилини,
Ти слухав осінь. А вона
трусила небо, наче грушу,
на землю сипались вогні.
... Якби ж Ти вмів ховати душу
у тінь буденної брехні, -
Тебе б цей світ підніс до трону,
Ти був би справжнім королем...
Тобі ж начхати на корону.
Ти просто куриш свій "LM",
Ти є завжди самим собою -
це так не личить королю.
... Я так сумую за Тобою,
я й досі так Тебе люблю,
а Ти пішов. Тобі не треба
крутити Землю по осі.
Ти просто вмів любити небо.
Ти просто жив не так, як всі.





* * *
Чомусь так гірко плакала Вона,
Ховаючи обличчя у долонях,
І щось боліло в грудях і у скронях,
А в душу не приходила весна.

Вже серце виривалося з тенет
І прагнуло відчути подих волі,
Знайти хвилину радості у долі,
Шукати між людей і між планет,

Чомусь так гірко плакала Вона,
І сльози витирала, мов дитина
Покарана батьками за провину,
Покарана, залишена одна.

Зруйнована всесильним почуттям,
Так втомлена самотнім існуванням.
Чи варто говорити про кохання
Тоді, коли прощаєшся з життям.


* * *

Слова - омана. Помовчіть.
Я хочу кроки неба чути,
надпити дивної отрути
з долонь солодкої весни ...
Слова - омана. Тільки тиша
горнеться лагідним крилом
до мого серця. Битим склом
не треба душу осипати,
в дощі холодному купати
її, що мерзне і болить,
її, що хоче кожну мить,
що Вас нагадує, забути.
І тихо плаче уночі,
як плачуть зірвані шафрани,
як плачуть втомлені дощі.
... Слова - омана. Помовчіть.

              ***

Тебе втрачаю і ... живу.
Так дивно: світ не зупинився,
він просто трохи нахилився
і впало небо у траву.
Розбились хмари голубі
і трави стали сині-сині ...
Збираю небо по краплині
і повертаю все Тобі.
Твої цілунки непотрібні.
Вони гіркі, немов полин,
Ти залишаєшся один.
А ще - дощі. Сумні і срібні...

               * * *
Ніч, наче мед, густа.
І, як полин, гірка.
Очі Твої. Вуста.
Сльози мої. Ріка.
Небо й земля - на двох.
Пристрасть знесе мости.
Падає небо в мох.
Рветься земля в світи,
птахом летить з-під ніг
в полум'я золоте.
Тільки б не випав сніг!
Хай ця весна цвіте.

              * * *
Просто Тебе кохаю,
до забуття, до сліз.
Чорну зиму лякає
біла кора беріз.
Вчора всміхалось жито,
нині - суха стерня,
Наче крізь біле сито
сипеться сніг щодня.
Щастя чужого раю
вітер мені приніс,
... Просто Тебе кохаю.
До забуття. До сліз.

              * * *
Небо
              самотньо-
                              синє,
в нього
               нема
                              нікого.
Роси
               дощу
                              німого.
падають
               по
                              краплині.
Плачу
               Тобі
                              піснями,
поглядом
               біль
                              ковтаю,
в душу
               сльозу
                              вертаю,
ту, що
               немов
                              вогнями
палить
               мене
                              і гине,
гасне
               сама
                              від себе.
Скоро
               душа
                              полине
в синьо-
               самотнє
                              небо.
Вітру
               позичить
                              тугу
і не
               прийде
                              забрати.
Буде
               всю ніч
                              вмирати,
щоб
               народитись
                              вдруге.