"Поетичні майстерні" - Анастасія Шиманська
Твори наших авторів - 2003 р.           





Анастасія Шиманська          
м. Львів                  
Тільки очі

Фламенко

Знай: не темрява з вітром летить.
Це волосся.
Циганськії очі.
Перший рух,
перший крок,
перша мить -
Попід наглядом пильної ночі.

І отак - кожен раз. Все - для всіх.
І порожнім зостанеться серце.
Інший рух,
інший крок,
інша мить -
Все життя, мов чуже, пронесеться.

Сивина доторкнеться, злякає.
Стане срібною темінь нічна.
Тільки очі вогонь не втрачають,
блиском вечора плаче вона.

Всі думки повернутися - марні,
Бо дороги назад в нас нема.
Тільки очі: ще чорні та гарні...
Та лякає її сивина.

Вчора сонце як завжди сідало,
Розливаючи кров по морях.
Пристрасть в серці із серцем вмирала,
Правда з легкістю в темних очах.







''Анастасія Шиманська''

- Анастасії

Я кличу море

Я кличу море. І немає.
Немає того, що завжди
Мене до тебе повертає,
Коли мене покличеш ти.

Я все кидаю. Забуваю
Згадати хоч би раз про те,
Що зовсім іншого кохаю,
Що знов обманюю себе.

І я біжу. Сміюсь сльозами,
Бо знаю точно: кожен раз
Усе закінчиться словами:
"Нехай Господь пробачить нас".

І ось аж море. Море раю,
І насолоди, і тепла,
А гіркоти не помічаю
До того, як суха щока.

Я кличу море. І немає...
Немає моря, висоти.
Тієї, на яку здіймає
На своїх хвилях помилки.


New

Нове обличчя і нове ім'я.
Нове настільки, що не впізнається.
За тим новим ховалась вчора я.
Сьогодні все таким старим здається.
Нове, старе - абстракція всесвітня.
Асиметрична карта без морів,
Без суші. Лиш гарячка літня,
Якою час перехворів.

Нове завжди стає старим.
Доріг назад в житті немає.
Тож уперед, за всім новим...
Старе колись з доріг зникає.
Нові обличчя. Імена нові.
Нове - як свіже, не таке, як було -
Інакше почуття, інакше в голові...
І про старе давно забули.

Я тебе кохаю

Ти боляче мені зробив. Не знаю,
Чому недобре так мені.
Не знаю, чому так сильно я кохаю
І що такого я знайшла в тобі.

І на душі мені погано.
Не плачу, не молю, мовчу.
Я думала - все буде гарно,
А біль у горлі від плачу.

Сльоза не впала. Почекаю.
Бо, може, ще подзвониш ти.
Ти чуєш: я тебе кохаю!!!
І тихо прошу: "Подзвони…"

Мій телефон мовчав. І я не спала.
Тобі, напевно, краще там.
Там інша. Я це знала.
І знов казала: "Не віддам".

В кімнаті моїй знов стоять
Тобою не даровані найкращі сині рози.
Ти боляче мені зробив.
І на подушці моїй знову сльози.