Поетичні майстерні - Андеграунд, Й. Бродський Пацан с самурайским мечом в руках. . Легранд киев на http://www.legrandshop.kiev.ua. . тиражирование на ризографе- это оптимальный выход.
Організація власних та підтримання існуючих регіональних та мережевих конкурсів в різних жанрах українського мистецтва
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Наші інформаційні спонсори
Головна сторінка
Наш сайт  близько 1000 сторінок. Поетичні майстерні, що розвиваються в руслі альтернативному до поняття 'performance' чи 'акція'
Панорама
Духовна практика
Поезія
Поезія
Архів
Автори
Бібліотеки
Для чого



ПОЕЗІЯ. АНДЕГРАУНД.

Тлумачення Лікуйтеся андеграундом!

Нарис (Набросок)

Й. Бродський

Холуй трясеться. Раб регоче.
Сокиру гострить кат охоче.
Тиран кромсає каплуна.
Зрить місяцем сумна зима.

Се Вітчизняний вид, гравюра.
На лежаку - Солдат і Дура.
Карга в бік мертвий пне шкребок.
Се Вітчизняний вид, лубок.

Собака глосить, вітер носить.
Борис у Гліба в морду просить.
Кружляють пари на балу.
В прихожій купа на долу.

Мгтить місяць, мучить зір. З кошмару -
під ним зліпило в мозок хмару...
Нехай Художник, паразит,
пейзаж інакший зобразить.




ВИСТАВА З ЯВЛЕННЯМИ. (ПРЕДСТАВЛЕНИЕ)

Й. Бродський. 1985р.

"Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!"
Ця місцевість так знайома, як окраїна Китаю!
Ця особа так знайома! Допиту знак замість тіла.
Полізначливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - темний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, представник сім'ї народів.

     Вийшов так громадянин,
     дістаючи зі штанин.

      "А по чому радіола?"
      "Хто такий Савонарола?"
      "Є скорочення можливість".
      "Де нужник, вкажіть на милість!"

Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
В чистім полі поїзд мчиться з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють килим снігу, полустанки і розвилки
обдаючи лиховмістям в горло влитої горілки.

      Згризши лігвища нутро,
      вовки виють "Йо-мойо".

      "І життя - мов лотерея".
      "Вийшла заміж за єврея".
      "Довели союз до ручки".
      "Дай червонець до "получки".

Входить Гоголь в безкозирці, поряд з ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть влігся всередині розчарований конечно
труп-кумир, як фіш на блюді, фарширований доречно.

      Добре як, курок звести
      й занімів, гріб стерегти.

      "В очі не дивись-ми - діво:
      так чи сяк підеш наліво".
      "Піп пустив у дім собаку".
      "Вмерли обидва від раку".

Входить Лев Толстой в піжамі, всюди - Ясная Поляна.
(Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.)
Попередник він Тарзана: самописка - мов ліана,
В зад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї правнуки босі знудьгувалися по м'ясу.

      Чудо-юдо: ніжний граф
      змістом став книжкових шаф!

      "І мін'єту вчив-ї стільки".
      "Що за шум й немає бійки?"
      "Крив останніми словами".
      "Хто останній? Я за вами".

Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
наповзаючи повсюди на сором'язливе бидло.
Стужавілу за причалом хвилями несе "Аврору",
щоб пальнуло на початку безперервного терору.

      Ой ти, участь корабля:
      скажеш "плі!" - почуєш "бля!"

      "Шлюбом брав її, - не браком!"
      "Все одно поставлю раком".
      "Ех, Цусімо-Хіросімо!
      Жити зовсім не зносимо".

Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вид на дане місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набрякнувши, мов вата, із нескром'я влоговини,
розплодились без резону хмари і в архітектурі.
Кремль маячить, як та зона; кажуть, що в мініатюрі.

      Вітру свист. Совиний гук.
      Ворону від дятла стук.

      "Гомонять, відкрився пленум".
      "Вгрів їй між очей поліном".
      "Над арабські мирні хати
      гордо лине жид пархатий".

Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться між себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотньо люлька... Так, на думку режисера,
дав кінці Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять в почесній варті пасма гір Кавказу вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.

      Друг-кунак ікло й язик
      тисне в згризений шашлик.

      "Бачив ти Дерсу Узала?"
      "Я тобі не все сказала".
      "Раз чучмек, то вірить в Будду".
      "Сука будеш!" "Нею?...- буду!"

Суне з ґвалтом Закордоння, з забороненим півкулям
і з пророслим із кишені горизонтом, вкрай огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, чи ж бо Шарлем,
зачіпається закону, з митного кипить податку,
ще й волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.

      Пролетаріату стан
      марширує в ресторан.

      "О, в цих шкарах ти мов янкі".
      "Я ламав її щоп'янки".
      "Був простим завжди робочим".
      "А між тим, - усі ми дрочим".

Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу, ще й з баластовим снарядом,
й пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
Й як удовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.

      Входиш в спальню - тобі на:
      на подушці - ордена.

      "Де яйце, там "сковородка".
      "Кажуть незабаром "водка"
      знову буде "по-рублю".
      "Мам, я татка не люблю".

Входить дехто православний, каже: "Зараз я заглавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться, вдовольнитись з Ярославни.
Дайте-ж бо перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - Заходу думки. Заразу -
грай гармонь, глуши, благаю, - саксофон, вичаддя джазу".

      І цілують образа
      з плачем жертви обріза...

      "Нам - біфштекс "по режисерськи".
      "Бурлаки Сєвєроморські
      тягнуть крейсер по воді,
      опромінені й худі".

Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) красуні прикрі білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі

      вчувши "баїньки-баю",
      промовляє: "мать твою!"

      "Руку втис в шахну, вітавшись."
      "Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
      лейкоцит із антрацитом
      іменуються Коцитом".

Входять строєм піонери, хто - з моделями з фанери,
хто - з написаним рукою власною дзвінким доносом.
З того світу, мов химери, палачі-пенсіонери
їм зворушливо кивають, заповзятим і курносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоб прогнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.

      Що попишеш? Молодь - се ж:
      не задушиш, не уб'єш.

      "Харкнув в суп, щоб знять досаду".
      "Я з ним поруч й не присяду".
      "А моя ж, як та мадонна,
      не бажає без гондона".

Входить Лебідь з Відображжя в круглім дзеркалі, в якому
взвод беріз іде навприсяд - першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, уява чия розігріта гренадером,
лиш несмілого десятку, рве нігтями бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:

      "Інвалід, а інвалід,
      все нутро моє болить".

      "Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
      "Це є сука, пес, чи інше?"
      "Свара наслідку й причини
      припиняється з кончини".

"Мусор" з криком :"Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудних надрах возик котить,
обіллявшись щедрим надрам в масть криштальними сльозами.
І за смерті перевалом, місячним залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікс довічним мерзлим лоском.

      Знать надовго стачить жил
      тих, хто голови зложив.

      "Хата є, іти боїться ".
      "Я не блядь, а кранівниця."
      "Виникло життя мов звичка
      ще до курки і яєчка".

Ми заполонили сцену! Лишилось вповзти на стіну!
Знестись соколом під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором раптом спокуситись, щоби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлитись в форму масі,
крім кладовища і, звісно, черги чорноти при касі?

      Ех, даєш степи й моря
      без піврозпаду ядра!

      "Строк без осуду б волів я!"
      "Хто кричить: "Тримай злодія!"?"
      "Малювала члена в зошит".
      "Відпустити, Христом просить".

Входить Вечір в Справжнім часі, дім у чорта на задвірках.
Скатерть і фіранка спорять в убранні - відкрившись зору.
О, якби не серце часом - даний лепет я так, в лапках, -
відчуття, немов віднятий Лобачевським від простору.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, хто вмерли,

      ким зійшла густа трава.
      Що ж - суть справи не нова.

      "Від любові будуть діти.
      Ти тепер один на світі.
      Пам'ятаєш як, бувало,
      я в пітьмі нічній співала?

      А то - кицька, а то - мишка.
      А то - табір, а то - вишка.
      То - плин часу тихим сапом
      зводить в пам'ять маму з татом".


Переклад В.Ляшкевича.


Інші твори Й. Бродського


Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів