Поетичні майстерні - Ляшкевич Володимир | "Кінець древності" -13 'Кінець Древності'
      

Частина V: 'Повернення'

 Художник - Девід Робертс.

Глава 1. 'Повчання'

1
Човен Сандала стрімко розрізає
піняве тіло вод. Попутній вітер,
напнувши парус, веселить гребців,
й вони розніжено напівлежать.

Виймають час від часу на поверхню
своїх розмов одноманітні байки, -
такі ж солені, як й дрібненькі бризки,
подекуди сягаючі їх лиць.

Сандал незадоволено бурчить
і дорікає брату за безпечність.
Того цікавити повинно море,
а не оповідання веслярів.

Наказує всім видати їду,
бо надійшла пора перекусити.
Затим спускається в напівпітьму
підпалубної комірчини, де
Раі і Са займалися навчанням.

Сандал прислухується до повчань
і вдавано турбується: "Навіщо
потрібні складності такі для Са, -
ці лінії, фігури, довгі числа.

Кому до голови прийде лічити
окремі зерна, - сиплють їх в міхи,
чи там в корзини і тоді рахують.
Та ви, служителі, живете іншим
і не мені, звичайно, вас повчати.

Ось тільки розділіть обід зі мною,
а потім і робіть, що заманеться."
Й Сандал підморгує хитрющим оком
утомленому від навчання Са.

Раі киває згідно і зітхає.
Малий щасливий, що урок скінчився,
він хоче їсти й розглядати море.

2
Велика пряна в'ялена рибина -
напрочуд ніжна і смачна.
Сандал
приносить ще води й м'якого хліба
й, наситившись, береться вихваляти
Раі і Са за те, що дочекались
його повернення з Бубаста в Тір:
"Такі часи, коли не з усіма
потрібно мати справу. Я скажу,
що в багатьох сьогодні в голові
злочинні наміри і лиходійство.
А так і вам безпечніше й мені,
крім заробітку, і торгівля нова…"

Сандал говорить щось про побережжя,
Раі ж пригадує, як по тривалій
і нелегкій дорозі до Дамаску,
принцесі сповістив цареву волю,
з якою згідно, мав іще лишатись
на невідомий час поодаль Кемет.

Як обіцяв розчуленій принцесі,
що повернеться зразу, як покличе…
Пригадує життя коротке в Тірі -
в Сандаловім будинку, поклик моря,
і мрії побувати на Кіфару .
І ось нарешті, зовсім незабаром,
побачиться з минулим він.
Для чого?
Для того лиш, аби десь у глибинах,
куди не долітає сяйво глузду,
нарешті заспокоїлося щось,
переконавшись, вздрівши, зрозумівши…

І знову те похмуре ллється світло
й перед очима у жерця зринають
картини бурі, - чоловік і жінка
здіймаються лісистим схилом вгору,
льє злива, вітер шарпає верхів'я,
довкола з тріском падають дерева.
Дитя прив'язане до чоловіка,
долоні притуляє до очей,
аби вода, чомусь ядушно-чорна,
так гостро не пекла. Мале не плаче,
боїться тільки, що його загублять…

І зразу інше - крики, плач, пожежа.
Човни украй заповнені людьми.
Хлопча шукає маму. Грубий воїн
кричить і б'є малого…
Світло гасне.

3
"Мій милий Са, скажу тобі важливу,
для мене дуже дивну таємницю.

Вона з одного боку, як завжди
у світі відбувається, доступна
для всіх, хто має очі, та однак
невидима для більшості чомусь.

Поглянь у далечінь, - судно купців,
з якими ми віталися недавно,
ховається за обрій. Дуже добре,
що море є сьогодні вкрай спокійне, -
не заважають хвилі, дужий вітер.
Ми бачим від човна лише вітрило,
та й то його частину тільки, верхню.

Ось глянь, - і жрець поволі за кулак
вказівний опускає палець, -
чи не ховається так само й човен?

Але вода в такому разі пагорб?
Вода! Стікаюча завжди донизу!

Тож Са, скажи, де ми пливемо зараз, -
по ямі, вщерть заповненій водою,
чи з пагорба ковзаємо униз?
А інший човен теж, у другий бік?"

Хлопчина недовірливо глядить
на вчителя, шукаючи смішний,
як те уже не раз бувало, вихід
з підступного, здавалось, запитання:
"Виходить - ми на круглім камінці,
його як намочити, буде мокрим,
і ми собі по мокрому й пливемо."

Раі хитає головою: "Са,
ти хоч, як бачу я, собі жартуєш,
та поміж тим, можливо, кажеш правду.

А ще згадай - у місяця обличчя
то повне, то неначе чимось вкрите.
По досвіду відомо нам з тобою,
що кожен має свою власну тінь,
й чи не вона подекуди вкриває
лице правителя нічного неба?

Та чия тінь так падає округло?

Що, з нам відомого, палає в небі -
усім довкола надаючи тіні?

Звичайно, Сонце! Та тоді воно
виходить не ховається в Аменті ,
а світить з того боку камінця.
Причому не сідаючи на землю,
а як завжди, знаходячись далеко!

Тобі оповідав не раз, й не два
про Бену, що летіли вслід за Сонцем
й за ним також додому повертались.
Все вказує, що наш камінчик круглий!
І це є дивина і таємниця.

Старайся не торкатися її,
не похвалятися її знанням,
бо добре відаємо тільки те,
що в ній є ключ до розуміння суті
життя сьогоднішнього й майбуття.
А мудрість, Са, на жаль, не всім потрібна, -
шукають більше насолод тілесних,
не прагнучи тягнутися до світла.
Є і такі, якими править зло.
Та в більшості - у немху, чи рабів, -
своє життя і свій здоровий глузд,
для них важливо вижити і стати
перед Суддею Вищим з серцем чистим,
а не з тривожним багажем знання.
І бачить Сонце, що вони є праві.

4
"Пробач учителю, а раптом місяць,
є смолоскипом, що пала вночі?
Як відаєш, що він, як води моря,
блиск сонця відбиває своїм тілом?"

"А дуже просто - той же смолоскип,
чи вогнище палаюче, і Сонце,
поширюють не тільки ясне світло,
але і гріють, - місяць ж бо, поглянь,
виблискує одним холодним сяйвом, -
примарним і відбитим - як буває,
тут світяться, виблискують простори,
коли між хмар Світило їх осяє."

"А вдень чому не бачимо його?"

"Тому й не бачимо, що він лише
є місяцем, а не Світилом в небі.

Буває, правда дуже рідко, так,
що Туті можна бачити і вдень,
а ще стається - затуляє Сонце,
й пітьма холодна огортає світ.
Тоді він чорним є і не палає,
бо він всього лиш місяць, тільки місяць.

Та недаремно ходить він у небі
і зв'язуємо образ Тота з ним.

У нашім Храмі, в Оні, є багато
повчань прадавніх, різних спостережень,
що стверджують безмірну цінність Туті.
Згадай собі про Тота віщий круг.

У Вавілоні, пригадай, Абаргі
також розповідав нам різні вчення
із свого храму в Уші, де колись
він дуже довго Мінові служив.
Там переконані, що Сонця шлях
через дванадцять зоряних будинків,
який ми бачимо із віку в вік,
готує саме многомудрий місяць.
До того ще й, застерігав Абаргі,
вважати нам потрібно навпаки,
що саме Сонце зрить наш рух незмінний..."

Са в розпачі охоплює руками
нажахану повчаннями голівку, -
"Раі, мені так страшно, стільки знань,
я їх, боюсь, ніколи не осилю,
і що скажу, коли мене спитають,
чим зможу оправдатися, Раі?!"

Жрець притискає хлопця до грудей
і повідає учню, що знання,
то, врешті-решт, не саме головне, -
"Усякий з нас закінчує свій шлях
чогось навчившись, а чогось і ні.

Хіба можливо все на світі знати?
І чи потрібно? Тот колись повчав,
і ми цього дотримуємось стале,
що таємниці зовнішні - то шлях
до головних, до внутрішніх, до себе!
А кожному, аби дійти до себе,
потрібно часто інше, ніж другому.



      


Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки

Секот (др.єг.) - Червоне море.

Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.

Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.

Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.

Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.

Кіфара - острів Кріт, Міноське царство.

Аменті (др.єг.) - буквально "західний", термін вживався у стародавніх єгиптян для визначення загробного світу, царства мертвих.

Храм Сіна в Урі - зикурат Наннар Сін.

Нефтіда - сестра Усера і Ісет, - богиня пустелі, неродючої землі.







Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки