"Поетичні майстерні" - Ляшкевич Володимир | "Кінець древності" - Частина VI глава1 "Он" 'Кінець Древності'
      

Частина VІ: 'Ехнатон'



Глава 1. 'Он'

1
Раі, закінчивши служіння в храмі,
йде між осель у напрямку до річки.
В цей час прекрасний повноводдя, Хапі,
життя, неначе, припинило хід.
Обмежений у просторі водою,
не маючи нагальних звичних справ,
народ вернувся поглядом до храмів.
Збирається щоденно до процесій,
радіє добрим кольорам ріки
і висоті води, що вкрила обрій.
Радіє також і тому, що цар,
дійшовши повноліття, відтіснив
від трону владного Аменхотепа.
Хай вибудовує хати Амону
і не втручається до інших справ.

Раі та Са, прибувши нещодавно,
на собі не відчули гніт Амона,
що тільки вчора правив навіть в Оні.
Та Менес їм жалівся, що і нині
недоброзичливців багато, інші
набрали повен рот води, мовчать,
вичікують, як повернеться далі.

2
Раі підходить до будинку школи.
За огорожею вузенький двір
і довгий, вкритий очеретом дім.

В нутро кімнат провадить ряд проходів,
затягнутих тканиною цупкою.
Раі ступає до дверей середніх
і обережно зазирає в шпарку.
Крізь неї видно невеличкий зал
освітлений з вікна в стіні навпроти.

Жрець Путієль малює на плиті
кусочком крейди клинописні знаки
й показує їх учням на табличках.
А потім знову називає знаки
і учні повторяють хором вслід.
Вони сидять на дерев'яній лаві -
всі в основному дужі і великі, -
Са поміж ними мов дитя мале.
Та каже, що його не утискають.

Учитель вимовляє чиєсь ім'я, -
школяр встає, підходить до стола,
формує звично м'якотілу глину
й виводить стилем, те що просить жрець.
Затим похило дошку підіймає
на огляд вчителю і учням.
-"Добре".
Й всі знову вголос повторяють знаки.

Раі відходить від дверей. Думки
його вертаються до марень Са, -
той вчора сповістив про дивні речі.
Немов до них приплине по ріці
велике золоте обличчя Сонця.
Раі хвилює, що видіння знову
малого починають турбувати.
Найгірше, що вони приходять разом
з виснажливою біллю голови.

Здавалося у Тірі біль здолали,
проте він повернувся вчора знову.
Малого навіть довелось приспати.
Тоді він і побачив віщий сон.

3
Уся країна, мов морська затока, -
де густо позростали острови
обнесених валами міст і селищ.
На всіх висотах позбирався люд
і споглядає на кортеж військовий
і золотий корабель Пераа.

Там, де Палац Великий проминає
поселення - народ кричить вітання,
поклони здійснює, співає гімни.
І з радісною втомою глядить,
як осяйне видіння плине далі.

Са теж стоїть на захиснім валу
із щільно утрамбованого ґрунту,
порослого кущами і травою.
Та більше озирається на місто,
що крім небагатьох будинків знаті
і основних великих храмів було
розміщене на рівні із водою.

Йому здається, що вода гризе
і рухає цей захисний редут,
аби ввірватися до середини.
Та придивившись, бачить слід намулу,
який здійнявся над пінявим шумом
коричневої хвилі й розуміє,
що річка почала повільний відступ.
Хлопчині жарко, Сонце невмолимо
пече побриту голову. Са зрить
в останній раз на корабель царя
і йде поміж юрби, збігає з валу.
Са хоче повернутися у сад,
де жде його Раі і розпитати
навіщо Пераа пливе рікою.

Са хочеться, щоб разом з Пераа
у золотім човні плила і Таду,
як називав царицю він колись.

4
На невеликім троні - юний цар.
Побіля нього, нижче, - Нефертіті.
Аменхотеп приймає привітання.
Він незворушний, зрідка головою
гойдає в відповідь палким промовам.
І раз за разом просить від підлоги
розпластані підвестися тіла.

Та переситившись усім цим робить
правителю сепату знак і Деді
спиняє нескінчений тік до зали.

Цар хоче відпочити від дороги.

Коли і Деді йде нарешті геть,
цариця радісно встає й підходить
до геть пригніченого Пераа.
"Не вірю, - ми позбулися усіх.
Що будемо робити далі, - спати?
Я хочу притулитися до тебе.
Чи може відшукаємо Раі, -
хай відповість, де пропадав так довго?"

М'яке гойдання опахал і тиша
нарешті повертають Пераа
бажання жити й далі в цьому світі.
Він обіймає стан тонкий дружини
і дивиться в її прекрасні очі, -
"Ти хочеш з вчителем моїм зустрітись?"

"Чому твоїм, о Мудрістю Безмірний?
Чи не мене Раі так довго вчив,
чи не із слів жерця тебе пізнала
і полюбила образ твій, мій царю!
Тож він є наш, нехай його позвуть!"

Аменхотеп встає і йде від трону,
веде з собою до вікна дружину, -
"Дивися, гарно як у цього Деді!
Але усі за нами тут слідкують.

Я думаю, позбувшись нещодавно
принизливого нагляду Амона,
ми не повинні загубити пильність.
Потрібно діяти вкрай обережно.
Згадай, що Тейє шепотіла нам.
Коли жерця закличемо прилюдно,
то виникнуть у ворогів підозри,
ще й підслуховувати можуть нас.
А будемо відвідувати храми,
тоді і поговоримо з Раі.

Я зараз прагну лиш тебе, цариця".
Вона всміхається і мружить очі
і міцно обійма Аменхотепа.

Подружжя переходить в залу спальні.
Минають ряд могутніх охоронців.
Царева гвардія стоїть повсюди.
Аменхотеп по регентства рокам
не довіряє ні жерцям, ні знаті.

5
В саду, при храмі Тота, у тінистім,
любимім Менесом затишнім місці
незвично людно, правда й дуже тихо,
бо воїнам царя не до розмов.

В відкритій, гарно зробленій альтанці,
на грубій лаві цар, його дружина,
навпроти Менес і Раі. Жерці,
приховують глибоке здивування -
сидіти поруч з Пераа у Кемет
не доводилось певно ще нікому.

Аменхотеп і Нефертіті раді,
що вчитель вже нарешті біля них.
Вони розповідають про важке
своє життя під пильним оком чаті,
що ледве дочекались повноліття,
що час настав для помсти і для змін.
І юний цар цілком серйозно просить
у непростій цій справі допомоги.
"Я довіряю вам, бо ви Рех Хету,
зростили ви в собі любов і мудрість.
Поїдете зі мною, разом ми
швиденько наведемо лад в країні!"

Жерці кидають погляд друг на друга
і враз, немов домовившись кінцево,
перед царем вклякають на коліна.
Аменхотеп уражено змовкає.

Раі здіймає молитовно руки:
" Величносте, ми небо прославляєм,
що ти сьогодні в нашім світі правиш!
Дозволь же нам, смиренним, відповісти
підтримкою всім помислам Палацу.
Але чи маєш час почути нас,
бо розмір задумів у Пераа
є вищим за найвищі наші храми?"

Аменхотеп розгублений -"О, встаньте.
Я є володарем своєго часу.
Що хочете сказати - говоріть,
а ми, мов учні, будемо навчатись."

"Великий Дім, ми просимо одного" -
на цей раз до царя звернувся Менес, -
"Аби готуючи відомі зміни
Величність знала наші таємниці,
хоча би деякі, а там уже
нехай все станеться по волі Вищій."

"Розповідайте ж "- цар кидає погляд
то на Раі, то на жерця старого.
Та ті мовчать, немовби у задумі.
Затим Раі говорить і спокійно,
й не допускаючи відмови тоном,
про те, що з'їсти невідомий плід
не значить зрозуміти щось про нього,
потрібно знати дерево і ґрунт,
умови проростання, дозрівання,
й багато інших хитромудрих знань.
Тому назвати таємницю - мало,
її не менш важливо розуміти, -
"Якщо Величність прагне увійти
до таємниць скарбниці - необхідно
очищення, молитва і покора.
Інакший шлях здобутку невідомий.
Відповідатимемо й ми за це,
такою мірою, що і в'язниця,
чи навіть смерть від катувань - ніщо
у порівнянні із Судом Найвищим.

Ми мусимо допомогти Палацу
у справах добрих, праведних, великих,
проте для цього цар на певний час
повинен позабути хто він є
і учнем увійти в світлицю храму."

"Ну що ж, якщо недовго - цар готовий!
Що маю діяти, кажіть мені…"

6
Вже п'ятий тиждень Нефертіті жде.

Подекуди проходячи з жерцями
до храму Тота бачить Пераа
в таємні отвори, - Аменхотеп
в одежах білих, голений, слухняний,
здається загадково-невідомим,
помітно схудлим, та, однак, щасливим.

Подекуди стрічаючись в саду
з Раі цариця з сумом узнає
про нові й нові дні розлуки з мужем.
Самотність змучує її настільки,
що серед ночі може прокидатись
і мріяти про чоловічу твердість,
а також потайки глядіти на
півголих воїнів, оцих кушитів.

Бажання так охоплює її,
що зве служанок змащувати тіло.
Й вони уміло роблять все потрібне.

7
Аменхотеп сидить смиренний й тихий
на лаві перед втомленим Раі.
Жрець каже про важку дорогу вгору,
про небезпеки різні на шляху,
спокуси і тяжкі розчарування, -
"І з кожним новим кроком є не легше,
а навпаки, тому так і безлюдно,
на перевалах мудрості посвячень.
І урвища все глибші і все ближчі…

Та те, що кажу я, не вимагає
від тебе неймовірності зусиль,
бо кожен з нас повинен те робити,
що є йому по силі і по серцю.
Чи ти повинен знати все і вміти?
Ні, не повинен, - але скільки маєш,
настільки й віддавай. І знай - по смерті
оцінять якнайвище твоє вміння.
Бо головне не безкінечний пошук,
а творення, примноження добра.

І як царю, наприклад, треба жити,
раз доля склалася, що він царем є?
Чи може він над світом царювати,
чи може правити усім, як Сонце -
дбайливо, неустанно і уміло?
Чи навіть знаючи усе - все зможе?
А по Закону, знаючи, повинен!
То що ж чинити - раз біда така
і ти є цар й довкола неподобства -
пожадливість, недосконалість, зрада,
гріховність, нерозумність, нечестивість.
Змести все зло могутньою рукою?

Але якщо б таке було можливе,
хіба раніше не зробили б цього?
Наприклад, сам Атум, або Усер.
Повинен цар задуматися добре
і зрозуміти, що йому по силам.
Звичайно це - відмовитись від злого,
оточення своє зробити чистим,
до Сонця повернутися обличчям,
знайти свій храм, та не карати тих,
хто в інших храмах серцем спочиває.
Ніколи не творити власний суд, -
хай роблять це призначені для того, -
проте несправедливість в міру сил
довкола себе можеш припиняти.

Згадай усе, що говорив колись
учитель учню в Сонячному храмі,
і пам'ятай - людей не переробиш.
У кращому випадку сам собі
допомогти зумієш, та одначе
і в цьому не спирайся лиш на себе,
приходь сюди, бо є такі хвороби,
які не вилічиш ніде крім місця,
де служить люблячий тебе учитель.

8
Раі та Менес у напівпітьмі
таємного приміщення під храмом
говорять про шляхи Аменхотепа.
По тридцяти добам м'якого посту,
щоденного навчання, та нічних
посвячень обрядових юний цар
відчув себе доведеним до краю,
та в голові його вже посвітліло,
і наміри скидались на розумні,
про що йому сповіщено і було.

Цар виглядав безмірно радий цьому.
У першу чергу скінченню навчання,
а також, що почнуться скоро зміни.
Не буде жодних війн, не буде крові,
в країні розпочнеться рух до світла.
Розсердився, звичайно, на жерців,
з ним не бажаючих тримати владу.
Та врешті-решт з їх мудрістю згодився.
Не можна ж розвертати річки плин, -
по силі дещо змінювати русло.
Домовився із Менесом таки
про керування будівельним ділом -
про зведення столиці та палацу -
нових - для себе у хорошім місці.
І для Раі поблажливо дозволив
по багатьох роках мандрівок дальніх
спокійно прислуговувати в храмі.

"Ти думаєш цар спиниться на Ра? -
питає раптом Менес у Раі, -
дивися, як цікавиться Атумом,
яке близьке йому Одне Начало.
Цікаво, чи колись він зрозуміє,
що і одного тільки не існує,
і все живе стікає в нескінченість."

Раі хитає в думі головою.
"Не знаю, певно ні, я й сам, о Менес,
у сказаному щойно маю сумнів.
Ти мовиш - кожен потрапля туди,
куди іде, і по заслугах своїх, -
я згідний з цим, але що місць таких
нескінченно багато, звідки знаєш?"

"Тобі, Раі, потрібний час і спокій.
Й пізнаєш ще багато таємниць,
до всього доростеш ділами й серцем.
Звичайно в світі цьому ми в єдинім,
прекраснім тілі нашого Творця.
Він милостиво захищає нас,
дає їду і простір для зростання,
та далі, мій Раі, можливе різне.
І ми ще поговоримо про це.
А щодо Пераа, - він хоч і юний,
та має розум і хороше серце,
й багато істинного візьме звідти,
боюсь лише хвороб його важких.

А ти Раі за ці останні дні,
я бачу досить сильно притомився, -
іди до Са, йому без тебе сумно.
О, будь благословенним краю Кемет.
О, будь благословенним Світ Творця…"

Раі, схиливши голову, виходить,
йде в роздумах, зустріті на шляху
йому вклоняються жерці і жриці,
і він у відповідь підносить руку.

Побіля храму знову видно натовп.
Побачивши Раі усі стихають.
Якийсь старий виштовхує вперед
свою дочку з дитиною малою.
Вона вклякає, просить, щоб почув.
Дитина на руках вчиняє лемент.
Раі всміхається до них. Нарешті, -
сьогодні так, як те повинно бути.

Довкола храму вже нема солдат.
Цар повернувся знову до цариці.

9
Бажаюча геть іншого красуня
уважно слухає Аменхотепа.
Цар вкрай обурено говорить про
жерців із Уасету, що змінили
величнішого бога Ра - Амоном, -
"Злочинність, розкрадання і підміни, -
повсюди лиш жадоба до багатства,
а хто нажерся вже, - той прагне влади!
Повинні ми з тобою це змінити.

Спочатку повернути справедливість:
з Аменхотепа зняти титул чаті,
ним має бути жрець верховний Ра,
відкинути підступного Амона
від змученого цим сусідством Ра.
Хай знову верховодять храми Ону..."
"Не хочу, мій Палаце довгожданий," -
Цариця лащиться до чоловіка, -
"Чому не наш Раі, чи хоч би Менес.
Як можемо чужому довіряти?"

Аменхотеп протяжно видихає
з грудей повітря, - "Важко Нефертіті.
Традиції не в силах ще змінити.
Але Амона скинемо вже завтра.
Та звісно цього одного замало, -
повинні ми людей нових набрати.
Не можемо спиратися на тих,
які раніше були проти мене.

І, врешті-решт, чому обов'язково
я маю опиратися на знать.
Нічим багатії не кращі бідних!
Скоріше навіть гірші, бо крадуть,
вступають в змови, підкупляють суддів.
Хто думаєш керує обкраданням
могил царів, як не жерці, не знать!
Раі я довіряю, він говорить,
аби сміливо брав на службу люд
дрібних торговців, воїнів і навіть
отих хебреїв, що товчуться в місті.
Він звів мене з одним із них - з Янхаму.
Я взяв його прислужником своїм.

Що бідні, то не страшно, - все їм дам,
аби лише виконували волю!
Мою, а не кривавого Амона.
О, як мені позбутися його, -
повсюди він, цей лиходумний Сет.
І навіть в імені моїм сидить!
Колишнім імені! Віднині годі!
Звіть всі, кому дозволено, мене
віднині лиш в походженні від Ра!

О як потрібен нам новий Палац,
щоб із зміїного кубла ніколи
не дотягнулися криваві руки.
Не можемо ж ми вічно жити в Деді.
Чим швидше треба нам побудувати
твоє і моє місто, місто - сад.
Раі і Менес в цьому допоможуть.

Казали, що покажуть добре місце, -
розміщене якраз посередині
між Фасетом і Оном, Верхнім й Нижнім.
Як тільки упаде вода туди
на колісниці золотій поїду,
разом із ними й розпочнемо врешті.

Та от, яку дамо столиці назву?" -
Аменхотеп глядить на Нефертіті,
що тулиться грайливими губами
й всміхається: "Про що ти тільки мислиш?
Ну добре, йдемо, йдемо, о зваблива.
Вершаться видно вищі справи в ліжку,
у ліжку назву певно й доберемо."



      


Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки