"Поетичні майстерні" - Ляшкевич Володимир | "Кінець древності" - Частина VII Глава 4 "Хамсин" Сервис центр apple официальный - apple REMONT на сайте servis.plus. . покупка квартир в минске 'Кінець Древності'
      

Частина VІI: 'Ахатетон'



Глава 4. 'Хамсин'

1
Раі полишивши чергову групу
привезених із Ону юнаків
у розпорядженні жерців Атона
іде разом із Семнекхара храмом.

Всі голови схиляють перед ними.
Верховний жрець Атона ледь помітно
киває в відповідь. Пройшовши далі,
заходять до першожерця покоїв
наповнених відбитим світлом сонця
та тонким духом запашних курінь.

Там прочитавши кожен свою власну
молитву опускаються за стіл
і діляться новинами життя.

Раі розповідає, що у школах,
як завжди, більшість учнів із хебреїв,
проте не мало нині і чужинців,
яких готують для майбутніх храмів
Атона на просторах поза Кемет, -
"А немху з року в рік все менше й менше.
Та що поробиш, люди наче в змові.
І ці чутки постійні звідусіль,
що Пераа хворіє і невдовзі
повернеться старе життя назад."

У Семнехкара на обличчі твердість.
Останні роки видимо дались
йому нелегко і глибокі зморшки
то тут, то там підкреслювали волю,
напруження, невпинне турбування.
Задумливо хитає головою:
"Не все складається сьогодні добре.
Отримавши, як милість в Пераа,
учення про Атона, добру волю, -
міста і племена країв підвладних
добра не цінять, поглядають в бік
нахабних хетів та царів Міжріччя.

Кочівники терзають дальні землі,
а в ближніх між собою хазану
гризуться насмерть. Із Єрусалима,
із Аскалона, Мегідо, Гезера,
та інших міст, волають допомоги
і шлють гінців, допоки не змовкають
ці голоси у ляскоті мечів.
Засуджуючи справедливо війни
наш Пераа єднає світ любов'ю.
Проте людські серця жадають завше
жорстокості й порядку на крові.
Та їх гріховність не здолає світла,
яке несе Творець Єдиносяйний.
Хай убояться зустрічі з грядущим.

Усе боїться часу, тільки час,
Раі, боїться "пірамід". Будова, -
яку наш Пераа веде і ми
допомагаємо йому у тім,
вона залишиться і переможе
і не здолають вже нічим її.
Бо є опорою для неї - правда,
вершиною - порозуміння серця..."

Вогонь з очей Першожерця зійшов,
залишивши приховану турботу, -
"Правителю сьогодні ми з Янхаму
не все розповідаємо, хворіє,
рік, як не сходить з ліжка, - жар, припадки, -
втішаємо хорошими вістками.
Він так радів тому, що приїжджаєш,
Я думаю, ти звеселиш його.
Цар любить донечок, дружину, світ, -
воістину святий у цім житті.
Нам є чому навчатися у нього.

Раі, тобі відомо все у Кемет
і знаєш, як люблю я Нефертіті,
та інколи мені здається, що
моє безмірне почуття лиш квітка,
поблизу дерева його любові..."

Долоні Семнехкара на обличчі,
чуттєві губи, борючись із болем,
шепочуть тихо, -"О, Раі, невдовзі
боюся Пераа покине нас.
Він сам це відчуває і просив
тебе негайно привести. Рех Хету,
приїхав ти в потрібний дуже час…"

2
Окрім Раі й царя у спальні пусто.
Принцеси вийшли залишивши квіти
і гілочки розніжених магнолій
у гарних вазах і великих чашах.

Цар догорав, - худий з лицем пожовклим -
напівлежав на подушках високих.

Жрець старанно оглянувши його
говорить Ехнатону, що хвороби
у нього залишились ті самі.
І просить прийняти негайно ліки,
які приготував й привіз з собою.

Слуга приносить воду й Пераа
поморщившись гірке ковтає зілля.

Жрець м'яко дорікає Ехнатону
за те, що той так запустив себе.
У Ехнатона на обличчі квола
журлива усмішка, - "Пробач Раі,
та що мені шукати в цьому світі?

Бажається лиш бачити дітей,
дружину милу, та однак чи можу
їх пестити і знати краще Сонця?
Єднаючись з Творцем опісля смерті
не зменшуся, а навпаки зросту,
покину тіло немічне - з любов'ю
з промінням ранішнім їх обійму,
відразу, з дня найпершого по смерті,
й вони це знають і відчують серцем.

Одне ще прагну встигнути, Раі, -
свій сан і владу розділити з другом,
як це колись зробив для Нефертіті.

Ми з Семнехкара вже давно немов
одне єдине ціле - де у мене
бракує сил і здатностей, де в нього.
А разом ми - і світ цвіте від щастя.

Зі мною зараз розділивши владу,
невдовзі зможе він зійти на трон
і буде це продовженням найкращим.
Даю йому в дружини старшу доньку."

Жрець голову схиляє в повній згоді.
Бере геть кволу руку Ехнатона
в долоні й каже, - "Часу, любий мій,
тобі достане, встигнеш все зробити."

Раі розповідає Ехнатону,
що вражений, відвідавши Гошен,
у пастухів тих небувалий розквіт, -
"Мені, звичайно, те розповідали,
та й ніби самі вчили ми хебреїв,
але побаченому здивувався.
Попало сім'я у хороший ґрунт.
Твої думки і віра, милий мій,
знайшовши в пам'яті й крові в них відгук
їх існуванню новий зміст надали.
І в серці, і в ділах у них - Творець.
Й вони готові з Ним повстати в силі."

У Пераа в очах раптовий зблиск, -
"О вчителю, твої прекрасні ліки,
здається діяти почали. Чую
повернення життя у всьому тілі.
Так скоро зможу вийти і до саду.

Послухай, що подумалось мені,
зненацька, наче промінь, промайнуло, -
давай з'єднаєм цих хебреїв з тими,
що бешкетують нині в Ханаані.
Ти повідав мені про їх Ісуса,
про звички їх, - таке ж цілком можливе?
Ми принесемо віру в Ханаан,
й союзників надійних віднайдемо
і разом хетів спинимо. І Кемет
нарешті зрозуміє міць Атона."

Жрець дивиться замислено у очі
великі, сяючі майбутнім днем, -
"Мій любий, незабутній Менес наш,
у тобі знався більше, аніж я,
і бачив те, що видно тільки зараз
мені - сліпому, слабому жерцеві.

Мій Пераа, мій хлопчику, це справді
є вкрай захопливе і мудре, та
для цього має бути й Божа Воля.
Однак чи не вона довкола нас?
Цвіте й стараннями твоїми царю!
Поглянь, як люди зажили у Кемет,
таки вільніше дихати їм стало,
не кажу вже про вільних пастухів, -
в твоєму краї добре всім живеться.
Що батько твій заклав, те ти примножив!

Слова пророчі мовиш нині царю,
одначе чи у силі ми спішити?
Чи зможуть ці хебреї тих підняти
і чи не станеться все навпаки?
Хто поведе хебреїв? може завтра
знайдеться хтось із тих, кого вчимо ми
сьогодні? Необхідно йти і далі
твоїм шляхом й чекати Вищий знак,
а там уже напружити всі сили…"

Цар робить спробу підійнятись й сісти,
тонкі тканини відкривають тіло
безмірно схудле і украй безсиле.

Цар опирається рукою на
жерця і виниклих відразу слуг, -
"Раі пообіцяй, що не забудеш
про цих хебреїв, і про те, що ми
з тобою тут гадали-говорили...
І також сповісти усе Янхаму,
і звісно Нефертіті, Семнехкара…"

"Я обіцяю, царю мій, тобі
і Сонцю, піклуватимуся цим.
Однак молю ім'ям Атона, - зараз
не говори з Янхаму, бо коли
в Гошен про наміри цареві взнають,
то далі буде вже не до навчання.
Почнуть в дорогу ладитись, бурчати,
мовляв, коли ти нас уже відпустиш!
Потрібний час зростаючій будові,
і час сьогодні - це союзник наш."

Цар, спершись на Раі, йде до вікна.
Внизу буяє сад, за ним видніє
велика синь ріки, далекий берег
і чиста, ясна голубінь небес.
Сідає в крісло, надивившись вволю,
взирає на жерця, - "Ось Семнехкара,
говорить, - час боїться пірамід,
а я скажу, час і тебе минає.

Яким Раі з дитинства пам'ятаю,
такий і зараз є, лиш до очей
багато хитрих зморшок назбирав.
Давай, розповідай, мені про древніх,
про Бену, Золоте перо, який
один і врятувався із крилатих.
Я ще раз хочу чути древню мудрість.
Закрити очі, увійти в дитинство,
і мріяти, як мріялось колись.

Пробач мене за всі образи й гордість,
за те, що стільки років жив без тебе…"

До зали входять чарівні принцеси.
Раі удавано підносить руки,
ховаючи обличчя, наче сліпне
від неземної їхньої краси.
Дівчатка завмирають, а Раі
підморгує їм між долонь.

Вони переглядаються, затим,
мов разом пригадавши щось важливе,
біжать до батька раді і щасливі, -
"Ми бачили тебе через вікно.
Тобі вже краще? Це з-за наших квітів.
Ми їх димами обкурили в храмі,
коли молились за твоє здоров'я!"

Цар робить знак і слуги метушливо
приносять для дівчат їх особисті
великі і маленькі ладні крісла.
Принцеси обсідають Ехнатона,
він лагідно їх пестить, і бадьорий,
надихнутий цим шумним квітником,
киває головою до Раі, -

"Розповідай нам всім, розповідай,
роби це й для дітей моїх, Раі.
Розкрий їм серце і наповни світлом".
Жрець хитро посміхається і мовить:
"У глибині будинку Тота, в Оні,
кімната є, і в ній велика скриня,
у скрині тій сховалась скринька менша,
а в меншій - геть маленька, найгарніша.
І ось у цій, останній, що лежить?"

Принцеси дивляться одна на одну,
затим на батька, що шепоче доні
найближчій і найменшій щось на вушко.
Дівча схиляє голову, сміється,
їй лоскітно, вона говорить: "Ро,
там Ро". Дівчатка прискають від сміху.
Найменша знов схиляється до губ,
що шепчуть їй, - "Там золоте перо!"

Всі зразу затихають, губи кволо
цілують дівчинку, вона сіяє.

"І справді, там перо. Блищить на світлі,
як золоте, але таке легке,
що у руці здається невагомим.
Ту скриньку відкривають дуже рідко,
коли потрібно прочитати Тота, -
сувої ним написані колись
пером оцим. Отож перо - це ключ,
і жрець верховний знає як вести
пером, аби читати віщі тексти.

Тот, вчитель наш великий, був останній,
хто бачив Бену, і навчався в нього
умінню жити, володіти часом.
Тот був останнім із великих магів,
і першим із хранителів сувоїв,
і в тих сувоях відповіді різні
для всіх, кого цікавить невідоме.
Ви вмієте розпитувати?" - й жрець
звів сиві брови в сторону дівчат.
Вони перезирнулися не сміло
і врешті-решт одна із них питає
про Бену, хто вони і що уміли.

Раі побачив погляд Ехнатона,
направлений до діточок, і в серці
у нього ворухнулась світла заздрість, -
"Це були ті, кого ми звемо нині
священними птахами у молитвах.
Царі небес, що жили споконвічно,
і бачили і пам'ятали все,
над чим коли-небудь вони літали.

Одного разу в племені крилатім
родилося мале з таким пером,
яке сьогодні маємо ми в себе.
І з тих часів відбулося багато
усякого. Маленький Бену виріс,
знайшов свою принцесу, мав дітей,
і в них над дзьобом теж перо блистіло.
Чарівне, сяюче, і загадкове.
В нас залишилося таке перо.
Коли його береш сьогодні в руки, -
на серці чисто, а в очах видіння.
І сни затим пророчі. Тот, наш вчитель,
отак видіння ці і передав -
лице - питання, відповідь - відбиток.
Бо бачите - обличчя є у всіх,
у риб, тварин, у нас, людей, і навіть
у запитань і відповідей..."
"А, -
середня донечка звелась на ноги, -
"Чи прочитав ти відповіді всі?
Про татка знаєш? Він весь час хворіє.
Що буде з моїм татком? Я боюся."

Запала тиша. Ехнатон всміхнувся,
та в погляді його майнула тінь
гірких переживань. "Читав, звичайно,"
Раі уважно глянув на принцесу, -
"Обличчя твого батька разом з Сонцем.
Де ви б не були, буде з вами він."


      


Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки

Шему (др.єг.) - час сухості - закінчення жнив і пекельної спеки з жарким вітром пустелі.

Хамсин - сухий гарячий південно-східний вітер в Північній Африці з кінця квітня до початку червня (40 днів).

Атон (др.єг.) - початково бог сідаючого сонця, сонця на заході, пізніше в часи Ехнатона набув абсолютного монотеїстичного значення, - перший відомий достовірний факт монотеїзму.

Анкх (др.єг.) - ієрогліф життя, в виді хреста з кругом нагорі. Символ божественності, - атрибут богів, який вони вручали царям.

Ахатетон (др.єг.) - буквально "Місто Сонячного обрію", столиця древнє Єгипетського царства з 1370 по 1350 роки до Р.Х.

Ахет (др.єг.) - повноводдя, водопілля.

Ехнатон (др.єг.) - буквально - "Щит Атона" - Аменхотеп IV, узявший нове ім'я при зміні віри.

Хоремхеб - колишній друг Ехнатона, владний воєначальник стає Пераа (1340-1324 роки) чи не найпершим відрікається від Атона, нищить сліди "єретика".

Гошен - (Гесем) область в південно-східній частині дельти Нілу.

Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки