В Ляшкевич. Поезія куртуазного маньєризму - Поетичні майстерні

ПОЕЗІЯ.
КУРТУАЗНИЙ МАНЬЄРИЗМ

      ВОЛОДИМИР
      ЛЯШКЕВИЧ

       Rambler's Top100
ШКОЛА:    від епікурійців, від Омара Хайяма, від лірики Провансу, трубадурів і вагантів...       

ВОЛОДИМИР ЛЯШКЕВИЧ (з 1963р.і дотепер). Основні інтереси в далекому минулому і такому ж далекому майбутньому.                     Інші твори


    ВИНОРОБ
Постмодерністична стилізація

Віддати, не отримавши від тебе,
чи не найкращий результат?
Та клятий листопад,
- "ich liebe"
не вимовиш без смутку і тривоги -
тобі це дещо дивно, так?

Вивчає падолист мої дороги
ти ж, бранка шурхоту і сліз,
втамовуєш каприз
знемоги
і прагнеш, в анемії, вільних,
мандруючих тебе кудись коліс.

О листопад у царстві божевільних,
клубок потопів і пожеж,
пости не оминеш
осінніх
останніх збирачів плодів від серця, -
данина винна -
для весни,
авжеж.

Данина винна,
винна феєрія
пори бродіння і плачу, -
в нестямі прокричу
"ти - мрія?"
і в звичнім затиханні кроків
утішуся відлунням досхочу.

Відлунням листопаду, чарівнице,
жовто-багряному суду
пояснення знайду,
утім це -
суть вибору здобутку, ніби
поставленого за мету -

до заметілі першої. Від діви.
Не маючи... Печальний шлях.
Але в зимових днях
бурхливі
метаморфози тіла, дум, манер
я дочитаю на твоїх устах,

крізь страх новонародження безумства,
і шалу у крові химер -
ти інша відтепер -
без ремства,
без стиду - фантазерка, перелюбства
безстрашно відкоркованих озер,

відбитків неба царства божевільних,
в танку розбещених вгорі
обіймів-хвиль, у грі
свавільних
жадань, в які, збуваючись, струмують
солодкі грона здобуття мої.

Солодкі грона, полонені долі,
приречені на смак вина...
Що амфора земна
без волі,
якої тут нема - чаклунка осінь?
Чаклунка осінь - випита до дна.



Темперування миті

Вона чекає,
заглядаючи тирану в очі,
напруження зростає -
в того хоч і
незмінний вираз,
та їй видиме уже тремтіння
важких повік: РАЗ!
І летять вони донизу...Вільна!

В цей час вона
в коханці й збуджує надію,
діставшись усмішкою дна.
...І ДВА!



        Про жіночі ніжки

1
Жаркі сутінки виснуть.
Марить зливами місто.
Проминула весна,
але я все одно:
крізь усі свої роки
обертаюсь на кроки
ваших звабливих ніжок, -
ми знайомі давно.

Ці - "французькі" - мов гріх,
тонкоткані зі стоми.
У панчохах любих,
наче голі завжди.
Вашу ніжність в безсонні
до небес підіймати
здатен я і сьогодні,
можу завтра, - зажди!..

Легкий поступ фламенко.
Нетерпимо відкриті, -
"латинянські" в бароко
за собою ведуть.
Срібними ланцюжками
над стопами повиті,
в хоті несамовиті,
покорити - забудь.

2
Позабувши про все,
повз вечірній готель,
серед стану гетер,
пройду прагнучи ель.
Зблизька груди і спини,
ніжки з вікон машини
як фрагменти картини,
де й панель - акварель.

І на ній - "скандинавські",
з голубим візерунком
тонких звабливих жилок,
небезпечні сякі.
О, професіоналки -
Камасутра і ринок -
спраглі німфи розпусти,
хочеш мати - плати.

3
Дух кав'ярень та шлях,
як розбіжно...
В кріслах,
в купі з "Lady in Red",
Львів утомлено тяг
кофе з бренді; в пальцях
папіроска. Тонка,
наче квіти вода,
насолода гойда
горді ніжки "іспанські":
в "мушках", крапинках. В танці
здатні до безрозсудства,
небезпечні коханці...

Через всі свої роки,
обертаюсь на кроки
загадкові дівочі
в літні звабливі ночі...


ЛІКЕЄЦЬ.
Пригадуючи вечір учорашній,
бурмочу щось сумне, на кшталт - “даремно”.
Сидів собі би тихо, мудро, чемно
і поглядав на персики і вишні,
що визріли в садах чеснот і цноти...
А нині божевілля - "що ти!", "що ти!"

Допустимо, розглядував долоні,
читав з обличчя і з очей буденне
життя садів, між нами - не богемне,
і шепотів у вушка про солоні
сліди на квітниках, про сухостій,
відсутність пташок і присутність змій.

Питається - навіщо?!! Ти ж сердилась,
гадала, я освідчуюсь в коханні...
Та й інші так гадали. Ці, останні,
і зіпсували вечір... Те, що сталось,
було, утім, відлунням Фермопіл,
з відомим результатом. Правда, тил,

ворожа підтруїла пропаганда.
Відомо, що спартанки персів знали,
і до водойм своїх не підпускали,
а ти, довірлива, пухнаста Панда,
мене ще й привітала пазурами.
Звела усе до рівня мелодрами.

О, Лао-Дзи з Конфуцієм! - Даремно
незвичний я до мудрих церемоній.
А може в нас сади такі? - в полоні
ми сутінок, цвітінь, і фей, - не дивно,
що осідлала вчителя гетера,
і так доїхала до Олександра.

Напевно, сад каміння, мила Пандо,
єдиний вихід, що, між тим, досадно.



* * *

Розкішність тіла вашого, так прикро,
огорнута в тверді переконання.
Здійнявши хвилі, зруйнувати скелі,
виточувати мальовничий острів,
а у ногах улесливо і хитро
пінити візерунки залицяння,
промінням ніжити рельєфи плоті...
Отримавши взамін загадку млості,
піски, сліди померлої води,
все вищі "я" жіночого вокалу,
відлуння важчої щодень ходи -
в означення порожнього бокалу.
Чи цього прагнув я за повноти?


Богиня Любові.

Змагання розгорілися під вечір
з появи призу, що ландшафтом форм
означив явну тісняву одежі
до й нижче диво-талії, - феміна
іскристо споглядала дужі плечі,
пінявий мілководний шторм
крутих думок, запевнень, похвальби
про речі варті гарного коліна,
грудей високих, спинки, та очей.

Закінчилося все на сьомім дублі
і режисер закохано взирав
на переможця й той своє майбутнє
вже фарбовував у кольори небес.
Феміна ж, муляжі здійнявши й туфлі,
зійшла в тумани царства сонних трав,
перелісків і берегів, бо лютня,
звучала дужче й дужче.
"Я воскрес?" -
спитав її Адоніс, чи Тамуз,-
"Богине, я люблю тебе!"... Півроку.
Новий турнір почнеться за півроку.



Атлантида.

Ти - дика флора, все безглуздя часу
кидаю я до твоїх ніг.
Якби я тільки міг,
відразу,
я сотворив би світ твого екстазу:
як острів у воротах Гібралтару;
як невідомий материк
у павутині рік;
як чару,
додатком, в обрис ніжок твоїх пару
берегових, приємних оку ліній,
по оба боки від води,
в якій і я, і ти
цей синій
купали б обрій,
що новітній Пліній
опише безумовно цікавіше -
пізніше,
в хвилі твого ревносного гніву.
..................................................


        * * *
Без вад, сестричко, я - без жодних вад,
прозоро-цілісний, як діамант.
Як небо, як старий Атлант,
як сад, сестричко - твій розкішний сад...

Вперед-назад здійснивши променад,
переломивши промені собою
в союз веселки з млістю неземною
очей-ночей, відіб'юсь у намисті
на шийці ніжній - в черговий карат.
О він залишиться з тобою.
А я залишуся без вад.

Пустунко, я - без жодних вад...



        * * *
(разом з О. Огородником)

Запахло літом,
звісно всюди дами.
У гречці, коноплі і житі.
Багатоликі груди не прикриті.
Повсюди.
Геть усюди
дами.
Феміна-сонце лине світом.
Над коноплею,
гречкою
і житом.

        * * *
(разом з О. Огородником)

У погляді твоєму ключ,
замок, вірніше замок, надто близько
й хоча попід ногами слизько
я понесу тебе, о моя кицько,

і кину до безодні круч:
бо в замку - міць, замок же збити - низько.
У прірві рішення - урешті-решт
безодня саме те, що прагне дати ключ.

Я понесу тебе моя кохана кицько...