Поетичні майстерні - Поезія в прозі - Львів
Поезія. Засоби та зразки для створення власних справжніх концептуальних світів. Конкурси, огляди, відзначення, аналітика, рейтинги уподобань.
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Наші інформаційні спонсори
Головна сторінка
Наш сайт  близько 1000 сторінок. Поетичні майстерні, що розвиваються в руслі альтернативному до поняття 'performance' чи 'акція'
Панорама
Духовна практика
Поезія
Поезія
Архів
Автори
Бібліотеки
Для чого

ВАША ПРОГРАМА

Світи "Поетики"

Віртуальні вірші

InterNetri

Творчі сторінки
Романа Бабовала
Містерії пізнанння суті

Творчі сторінки
Юрія Андруховича
Від постмодернізму до...


ПОЕЗІЯ В ПРОЗІ

Що ж це таке, поезія в прозі?

Може це "Жовта посвята" Назара Федорака ?

чи "З країни міфів" Звенислави ?


Отож якась невизначеність?
До речі, древні визначали величину невизначеності досить просто. Сидить, скажімо якийсь такий отунічений грек і малює патичком на зволоженіому піску прямокутний трикутник, пояснюючи цікавим, - ось одиничка, катет, і ось одиничка, катет, а між ними - невизначеність (корінь з двох). Так поступаємо і ми, і, особливо, я, римар, страждаючий інтелектуальним шовінізмом: - зліва Поезія, справа проза, а між ними поезія в прозі. Хоча для мене останнє - повна невизначеність. Таке собі, приховане під чудесним, забутим древнім газом, обличчя, що не хоче, або не може бути природнім, - іншим?

А може поезія в прозі, це як наступний твір Василя МАХНО?

* * *

На Покрову у моєму родинному селі – Празник
се тоді летять срібні павутинки
а жуки і прив’ялі оси шукають
земних нір на зиму

а пагорби і видолинки покриті
світлом заячої капусти

на усі чотири кінці села:
Бураківский-Павшівский-Криволуцкий і Язловецкий
легко – наче горлиці – сідають
псалмоспіви

у дитинстві я чекав на Покрову:
бо тільки тлум народу
– що пересипається наче пісок у клепсидрі –
і торговці солодкими когутиками
втішали макове зерня дітлашні

дзвеніли копійки – наче персні –

когутики різних кольорів співали
розложені один при одному
обійнявши золотими крильми
тесані з дерева палички

а потім – до нашої хати приходили:
стриї з стрийнами – вуйки з вуйнами
і я сидів і довго розмотував домоткане полотно
їх дорослих розмов – яке виткали
ще їх баби – сувій чорних і білих смужок:
війни і жнив – землі і смерті

На Покрову всі сходилися до всіх –
з усіх кінців їхали і йшли на піхоту

і кілька місцевих причинних – як завше –
влаштовували рейвах з курявою і танцями

але їх ніхто до себе не просив
і під вечір вони сиділи при гостинці – у фосі –
а мокре листя прилипало до їх одежин
і з-під кашкетів парувало

як вони вечеряли празниковою милостинею

я купив такого ж когутика багато років по тому
своїй дочці – вона полизала його – подивилася крізь
мутне скло перепаленого цукру на мене – і сказала:
що він гіркий

чомусь не співала їй карамель домашнього промислу
а я повертаюся і повертаюся туди – де когутики були солодкими
і співали

Оксана ЗАБУЖКО

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЕЗІЇ

Знаю, що вмиратиму тяжко —
Як усі, хто любить точену музику власного тіла,
Хто вміє легко просилювати його
ув отвори страху,
Як у вушко голки,
Хто ввесь вік ним протанцював — так,
що кожен порух
Плечей, і лопаток, і стегон — світився
Далекою тайною смислу, як слово санскритської
мови,
І м’язи під шкірою грали,
Мов риби в нічному ставку, —
Дякую Тобі, Боже, що дав нам тіло!
Отож коли помиратиму, гукніть майстрів,
Аби зняли наді мною покрівлю
(Так помирав мій прадід, кажуть, відьмак), —
І ось тоді, коли крізь розм’якле вже тіло,
Переливаючись, мов крізь некруто зварений
білок,
Проблимне натужно набрякла душа,
Випинаючись потемнінням
(А тіло тимчасом тектиме корчами,
Мов ковдра, що хоче скинути хворий,
Бо вона його душить), —
А душа все пнутиметься прорвати
Стиск плоті, проклін ґравітації, — ось тоді
У вилом стелі шумким крижаним зорепадом
Рине Космос
І тягом в свою галактичну трубу
Видує душу, закрутить, як аркуш паперу,
Мою молодісіньку душу
Барви мокрої зелені —
Ах, на свободу! — і:
— Стійте! — скрикне вона в мить прориву
крізь тіло,

В мить на щонайсліпучішім лезі
Поміж двома світами, —
Стійте, отут зупиніться,
Ось де вона, Поезія,
Боже, нарешті!
…Пальці востаннє шарпнуться в пошуках
авторучки —
Вже застигаючи, роблячись вже не моїми…

1989



Пропонуємо до цього ж розуміння додати і ліричні рядки Оксани Гірняк.

ОСІНЬ У МІСТІ
Оксана Гірняк

Останній крик літа розчиняється у небі
і темні вуса хмар розривають
холодний простір над горизонтом...
На зникаючих будинках, немов бородавки,
завмирають ворони...
Легкий, теплий вітерець помирає
на скроні старого дуба.
А небо вже не сріблиться синню...
Осінь грає на потоках дощу,
як на струнах потрощеної арфи,
і сумна волога мелодія
затягує у себе
все більше випадкових перехожих...
Останні душі загиблих листків
повільно відлітають у небо...
А у вологе повітря
чорними ножами
врізаються труби заводів...
Низьке вечірнє сонце,
роздираючи до крові
гаки багряних променів,
з останніх сил намагається
зачепитись ними
на порепані дахи
шпилястих будинків...
Тіні перистих хмар пливуть повз вікна...
Давно хочеться того, чого ніколи не буде...
В багряно-чорній труні
потопає останній спогад про тепло...
Останній спогад перед пліснявою осінню...
Жовтаві душі старих ліхтарів
ледве туманіють над безоднями калюж,
а гострий кут тротуару
ріже навпіл темряву...
Ніч тече крізь місто, немов крізь сито,
залишаючи на дні міських кварталів
всю гидоту, бруд і страх...
Дверцята маленького кафе
давно зачинені...
Худий собака з запалими очима
жадібно розгрібає смердюче сміття...
Вологий вітер шкрябає язиком
дерев'яні будиночки,
і навіть розпечений камін
не здатен вже
зігріти сум у кімнаті...
Небо набрякає і міниться
синювато-коричневою, хворобливою масою,
немов чиряк,
і, достигши, розривається,
заливаючи смердючим,гноїстим дощем
звалища і церкви,
конюшні та майданчики для тенісу...
Нічого не вдієш: осінь колись-таки
мусить прийти у місто...
Залишки бабиного літа
догнивають у болоті...
Чорне місиво грунтової дороги
вкотре перемішують перехожі...
Вітер стрясає шибами
і знімає вершечки зі смітників...
Уже не мріється...
По іржавих ринвах, мов каміння,
гуркотить вода...
Чи літо ще застане це місто живим?!?!?!!!!
Густий туман наздоганяє мене...
Невже і я піддамся осені?!?!!!!
Скуйовджена борода старого жебрака
покривається цвіллю...
Все більше віриться у кінець світу,
коли з року в рік бачиш прихід осені...


ВІТЕР
Вчора вітер постукав до мене у вікно
Шиби аж потемніли від холоду
Я дозволила йому зайти,
І він крізь шпару влетів та сів поруч,
                                                        на підлогу
Сказав, що я єдина у світі людина,
яка впускає вітрів до хати вночі
Я розсміялась...
І він попросив забрати цей сміх собі
Ми сиділи цілу ніч...
Надворі було тихо...
Він питав, чи була я за небосхилом,
і брехав, що коли набереться забагато
                                                       випарів хмелю,
хропе в одній канаві з сонцем
Він розповідав про мертве пожовкле листя
                                                       і чорних котів,
про зірки і троянди,
про коралові рифи і папки для паперу...
І розповів мені свою мрію...
Житиме, допоки вона не здійсниться...
А зі світанком полетів...
І через тисячі років десь з далини
почувся мій сміх,
що взяв вітер тієї ночі





Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів
   
  AD     MARGINEM

Що таке поезія

Сучасники

 "Самвидав" огляди

Пантеон закам'янілих образів

  Пародії  
та епіграми

Конкурсна арена

Різдвяна поезія.

Про Вітчизну.

Автори та переможці

Ваш кращий вірш?

Українські поети.   Рейтинги     уподобань.

Портрети митців

Літературні конкурси

Поетична майстерня

Cкарги і пародії


АНАЛІТИКА:

ФОРМУЛА ПОЕЗІЇ
ПРОЕКТУВАННЯ ВІРШІВ

НАШІ ПОЕТИЧНІ
СВІТИ.
1. Куртуазний маньєризм
2. Сонети
3. Фламенко
4. Осягнення любові
5. Класична музика
в поетичній інтерпретації

6. Неоготика Необароко... Mодернізм Постмодернізм
7. Блюз. Джаз...
8. У жанрі хайку й танка.
9. Пісеньки
10.Фемінізм. Постфемінізм
11.Епос та Хроніки
12.Андеграунд
13. Просто лірика

__ Про поезію в прозі.

ПУБЛІКУЙТЕ:

На сторінках "Поетики"
(огляди)

__ у Котовича
"InterNetri"

(огляди)

в "Роман-газеті".

__в "Лабіринті Українського самвидаву"