"Поетичні майстерні" - Поезія - Львів
Поезія. Засоби та зразки для створення власних справжніх концептуальних світів. Конкурси, огляди, відзначення, аналітика, рейтинги уподобань.
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Наші інформаційні спонсори
ГОЛОВНА
Філософія розвитку нашого сайту не полягає в періодичних змінах обріїв, а швидше в деталізації ландшафтів поетичного існування
Панорама
Духовна практика
Поезія
Проза
Театр
Поезія
Архів
Контакти
Автори
Бібліотеки
Тлумачний словник
Енциклопедія
Знайти книжку

НАШІ ПОЕТИЧНІ
СВІТИ.
1. Куртуазний маньєризм
2. Сонети
3. Фламенко
4. Осягнення любові
5. Класична музика
в поетичній інтерпретації

6. Неоготика Необароко... Модернізм Постмодернізм
7. Блюз. Джаз...
8. У жанрі хайку й танка.
9. Пісеньки
10.Постфемінізм
11.Епос і Хроніки
12.Андеграунд
__ Про поезію в прозі.





ВИШУКАНА ПОЕЗІЯ СУЧАСНОСТІ.


- "Omnia mutantur, nihil interit".           РОЗДУМИ
Omnia mutantur, nihil interit - усе змінюється, ніщо не зникає
До новохристиянської
        античності?

(Образно кажучи ... >>)
Цікаво, що більшості, як фахівців, так і любителів, Поезія нині видається чимось еклектичним, "вавилонським стовпотворінням" усього, що завгодно, навіть у творчих світах від одного автора. І у більшості авторів немає жодних сумнівів у відсутності критеріїв, за якими їх та їхню творчість можна якось порівнювати, оцінювати.
Це бачення дещо поверхневе, як і інша, здавалося б, очевидність - мовляв, ніхто не знає, що відбувається в бездонному світі Української поезії, - ні критики, ні самі поети, у першу чергу - імениті.
Чому ці висновки здаються мені поверхневими? Напевне і тому, що Поетичні ( і не тільки) творчі плоди таки цілковита реальність, а тому не можуть не піддаватися і художньо-стилістичній класифікації (мають "зовнішні" ознаки), і аналізу суті (мають характерне змістове наповнення "внутрішні"). Різниця між першим та другим для істинної Творчості не є такою вже очевидною, але, безумовно, існує - відбиваючи відмінність образу земного бачення конкретного автора, від комплексної реальності Основного Автора.
Отож, якщо із "зовнішніми" ознаками дещо простіше, - береш визнаних світових майстрів і вчишся, то з корисністю, зі змістом, - важче. Але так, чи інакше, для глузду корисними вважаються більш-менш цілісні концепції світобачення, створені не одним десятком поколінь справді визначних людей. Ці концепції мають своїм відбитком і всі відомі нам мистецькі системи (як і всі наукові). Звичайно, такі концепції не припиняються ні в просторі, ні в часі, - ведуть до конкретних цілей і завжди мають своїх послідовників (свідомих чи не свідомих). І те, що нині широкі верстви цих послідовників мають вищу ступінь свободи, порівняно з минулими поколіннями "ідейних прочан", мало що значить. Бо тут, як і для юного футболіста, що розбив шибку і втікає від справедливого покарання - важливою є не швидкість руху, а обсяг простору. В даному випадку - власного, осягнутого конкретним втікачем. А цього простору, внутрішнього простору, простору нашого "я", навряд чи за останню пару тисяч років стало суттєво більше.
Як це все відноситься з оцінками, зі стилями, школами?
Є такий мистецький анекдот: Два художники-корифеї зустрічаються на подіумі, і, як належне сприймаючи загальне захоплення, поміж себе перешіптуються, що третій таки кращий, бо, на відміну від них, знає, що намалював... Утім, хочеться сперечатись - ніхто не знає, що достеменно в цілому намальовано. І сказати навіть більше - все мистецтвознавство зводиться не до того, що намальовано, але до визначення місця автора в його художній спробі. - Ось це місце і піддається дуже чіткому визначенню, навіть, якщо воно в самому куточку карти. Якщо хочете, то все людство за цим кваліфікується, в тому числі і ми - поети.
Така ось підозріла аксіома, виходячи з якої - вивчаючи усталені мистецькі концепції - ми (учасники проекту) пробуємо знаходити себе, у обсягах, які успадкували і спадкуємо від мистецького і не мистецького світів...
Будь-які системні цінності - суспільні, індивідуальні, особливо з релігійною підосновою - з часом переживають глибокі кризи... Готика (епоха XII-XV вв.)... Відродження (XIII-XVI вв.)... Барокко (XVI - XVIII вв.) - все отримує свою порцію "кінцевого" розчарування, коли змучені догматами очі опускаються донизу і, шукаючи опори в земному, надибають сліди - такі земні, такі знайомі, такі вчорашні... Парадокс схожості обличчя? Як зрештою схожі всі двері? А особливо ті, що ведуть туди, де у гартуванні "я" народжується майбутня багатовимірна галактика, чи ж бо не народжується, чи... І втрачає контури минула дійсність, змордована необхідністю, необхідністю всілякого різного, необхідністю відтворення спроб героїчно розпочати заново, продовжити знову, в черговий раз відклонуватися під тиск загадкових самообманів Писань людських за для суєт людських...
Гармонія Готики починає зникати там, де жінку не задовольняє "історія від ребра" і місце ребра, і не тільки жінку, - припиняється там, де чоловік втрачає відповідальність казкаря за своїх персонажів. Образ розвалюється. Далі доктринальний бунт Відродження і, врешті, ажурним хрестом над забитим Куртазний Маньєризмом - Бароко (від італ. barocco - "вигадливий", "химерний"). Декоративна пишнота, вигадливість і контрастність, багата метафоричність, зрештою - ілюзія торжества колективного Духа в гармонії з реальністю. Але і вона видихається, коли деталізація і скрупульозність у пошуках суті наштовхуються на неспроможність продовження думки, пошуків, знаходжень ладу в суспільному житті. Погляд, урешті-решт, застрягає у відбитті дзеркал, що одне напроти іншого. Врешті ілюзії тануть. Маятник чергово перехиляється до матеріального, зримого, фізично необхідного. Поступово утверджується Класицизм (з XVI в. до 30-х років XIX в). Суспільство "антично" вдосконалюється. Юридичне право й інститут цивілізованого Суду, економіка і подальші можливості вибору. Національне мистецтво. Події наростають, і стрімко, кроки вимагають особистої відповідальності, життя набуває розвитку, розвитку індивідуальності в осягненні свободи, її опанування. Одначе проблема з доктринальними забобонами, з осягненням глибин і подальших гармоній. Старі фундаменти вже не підпирають нові конструкції. Рух у певних, нетрадиційних напрямках ще заборонений, суспільно табуйований. Та й не простий з огляду на необхідне високе індивідуальне вміння. І погляд за інерцією ще туманиться дозволеним, чи легкодоступним: фарсом подальшого "пошуку без пошуку", "авангардом", легкими і гарними конструкціями, щоб не дай Бог обтяжена віками будова не осіла ще глибше - підіпремо її із середини. Одначе, вона таки продовжує осідати і розвалюватися. Дійшовши до повного застою "відстою"... Помітні і об'єктивні спроби розвитку окремих елементів, що відірвавшись від загальної будови, творять своє середовище окремо від новітніх цивілізаційних потуг - Неоготика (XIX вв.),Необарокко , Неокласицизм. Примітивно вирізняючи, Неоготика - завжди більш строго і ясно, конструкції - вертикальні, стрімкі, категоричні, прикраси необтяжені і ближчі до природних аналогів - ось небо-сонце Бог - швидко туди, а тут всі незабаром дістануть своє, заслужене. Необароко - більш закручено, витіювато, образи комплексні, до неба і сонця тягнеться деталізована виноградна лоза, підйом горизонталі, обріїв, відомо ким створених. Але і те й інше строго індивідуалізоване, і обов'язково на фундаменті, якщо не на загальному, то на Євангелії зокрема. Таким чином сформоване на "старому" фундаменті множство авторських системних цінностей ( від Писань), намагається самостійно опанувати те звучання, яке чомусь не далося суспільству в часи "Готики" та "Барокко". Та тільки значно швидше наштовхується на дисгармонію подальшої вибудови світу за однією Книжкою.
Криза. Загальна криза. Світові війни. Самознищення. Далі тільки "відірвані" від попередніх традицій неозорі поля Модернізму, який концептуально не шукає Божественних відповідей? Цивілізація передусім! "Небо" стало землею і суспільством, - усе в Людині, в Людях, в суспільних домовленостях - нових домовленностях і відкриттях. Одначе, глибокі розкопки вниз і в боки виявили відсутність самодостаньої гармонії, відсутність задовільного загального морального, духовного розвитку, породили зневіру в суспільство, іронію, іронію до всього. В руслі модернізму авангард єднається з ар'єргардом, змішалося все і вся, в старих палацах високого мистецтва селяться циганські табори збуджених доступністю до слави і "повної" свободи маргінальних мас, тусовка, акція, попса, кітч і всі інші слова і образи, що перестали оживлятися на цьому рівні Геніями і вишколеними талантами. Але мрії і прагнення бути кращими, жити краще не можуть зникнути. Та й Генії (як Покровителі земної Творчості) кудись ж бо перебралися. Куди? Напевно в обсяги вищої свободи, відповідної до вищого уміння і мудрості. Погляд не знаходить кращих обріїв за класичні. Привиди нової Античності стають ідеалами розвитку мирського і немирського життя. Церковні традиції перестають цікавити і повнокровно надихати авторів, коли Промисел дарує більшості малообмежені свободи і можливості вибору. Церковні традиції ( в погрішимій своїй частині) все явніше програють єдиній чисто Божественній речі, єдиному доказу, невидимому між тим із середини. Безцінному доказу із назвою Життя, яке, в першу чергу, оберігають уклади споріднені з назвою - "Античні". Розвиток вищих античних традицій видається вже основою як індивідуального, так і загального подальшого безконфліктного існування різноманітних людських груп, націй, народів, держав, соціальних інститутів, самих релігій. У творчому середовищі таке "античне розширення фундаментів" привело до непарадоксального продовження плину майже всіх відомих течій мистецтва, а заодно і їх живого поєднання. Наприклад Постмодернізмом, що нині ніби-то раптово виник усюди і став неймовірно привабливим і модним, як особисті польоти в небі, або міжзоряні мандрівки, подорожі в часі, еклектикою обтяженого і необтяженого діяльністю енциклопедизма. Але модно, не значить реально доступно. Нездатність літати, бути іншим, Вищим, не заміниш грою слів і знанням філологічних зворотів. Є різниця між літаю і ніби літаю. Суттєва різниця. Загальне і серйозне маргінальне використання додатку "ніби" стало грунтом для іронійної поезії ? Хто й куди в ній літає і за чим? А звідси, через серйозніше відношення до іронійної поезії ніж вона того вартує, з'являється і декларування обмеженості чи навіть неможливості подальшого концептуального розвитку Мистецтва, Творчості, Поезії. Основана на поглядах в сторону більшості іронія приводить, наприклад, наші Високі філологічні школи до зведення того ж Постмодернізму до куточка іронічної поезії, до однієї зі стариць Модернізму. Але, чи дорікати нашим любим філологам, чия найперша задача - оберігати спадщину, а до того ж, їх навчають такому дивні устої нашого викладання.
___Коли еліта покинула тіло суспільства
О.І. Солженіцин




Тож, що воно таке - Постмодернізм? Традиція протилежна модернізму, фемінізму постфемінізму? Нижча, еклектична складова елітарного творчого руху до епохи нової античності? "Опіслясучасність?" в цілому? Узагальнений розвиток нової системи мислення, продовження перенесення традиційних цінностей до вищого вивільненого особистого життя, відповідального через отримане і за менше, суспільне?
Безумовно, "пост" завжди намагається авангардово перекреслити кореневі значення, як то, в даному випадку, "модернізм", і засвідчує певну діаметральність концепції.
За формою, начебто, нічого нового, а по суті - акцент на індивідуальному, намагання порвати з важким доктринальним минулим, в тому числі й обмежень від Модернізму, усілякими "необов'язковими" обов'язками і необхідностями перед маргінальними масами, бізнесовцями й урядовцями, воїнами і міліціонерами, шахтарями і кухарками, державою і нацією, - добре нам знайома ситуація в постіндустріальному суспільстві, що прийшло на зміну індустріальному.
Так, в черговий раз, додалося кількість можливих ступенів свободи, так, в черговий раз, людство примірює нові конструкції її охоплення. І ці конструкції технократичні у своїй масі й разом з тим примарно-віртуальні, усе ж є сьогоднішніми реальностями, дарованими нам Вищим життям Промислу і Геніїв, реальностями неопанованими ні фізично, ні духовно, навіть не осягнутими. Для більшості пропозиція Свободи надто серйозна (незрозуміла) штучка. Надто відповідальна. При чому і явно позасистемна, невідома для існуючих цивілізаційних традицій. Тому і важкодосяжна, навіть для розуміння. Нема практики, ще не склалися нові продовження до традиційного. Але є ця пропозиція (нових індивідуальних конструкцій в додаток до даної Звише Свободи), без сумніву, черговою спробою елітної частини людства продовжити високі (намріяні чи реально відчутні) цінності античних засад, якимось чином настроїти їх за високими камертонами Христової Любові до ближнього у нових (нинішніх, завтрашніх) умовах, але в обсязі більшому за традиційну догматично-патріархальну вибудову цивілізованого суспільства від Однієї книжки і від маскультури споживання. Все це видається основним і в динамічному явищі Постмодернізму, що відбиває собою доступний для загалу нижній рівень елітарного руху до нового періоду застою, який, власне, і отримає назву майбутньої мистецької епохи.


Що стосується неоготики і необароко, неокласики, інших мистецьких плинів, то вони продовжили свою течію над загальним руслом постмодернізму - вирізняючись високою вишуканістю думок і форм і парадоксальним розвитком системних поглядів геніїв сучасного, минулого і майбутнього.


Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів
   
  AD     MARGINEM

  Школа

Конкурсна арена

Огляди розділу

Конструктор

Зразки:

Академізм
Андеграунд
Неокласицизм
Неоготика
Необароко


Мережеві скриньки:
Неоготика, необароко, рококо
Модернізм
Постмодернізм

Енциклопедійні
тлумачення:

Академізм
Андеграунд
Маньєризм
Модернізм
Постмодернізм
Класицизм
Неокласицизм
Неоготика
Необароко
Екзистенціалізм


АНАЛІТИКА:
  • ДІАЛОГИ з Й.БРОДСЬКИМ
  • СОЛЖЕНІЦИН БРОДСЬКОМУ
  • R. M. RILKE "ЛИСТИ молодому поету"
    ПРОЕКТУВАННЯ ВІРШІВ
    ПЛАҐІЯТ І ЙОГО КОНТЕКСТИ"
    ФОРМУЛА ПОЕЗІЇ