"Поетичні майстерні" - Рубаї - Львів
      ОМАР ХАЙЯМ     І     АЙСТЕРНІ"
Привіт Україні. Мотиви Омара Хайяма

Тоді в Бухарі правив хан Шамс аль-Мульк (1068-1080)


І пропонував хан Хайяму почесне місце поруч із собою на троні. І відмовився Хайям.
     

автор: Омар Хайям

( у перекладі В. Мисика і
стильовому доопрацюванні
"Майстерень")


Коли напровесні красуня біля гаю
мені в коновочку наллє вина до краю -
хай вибачать мені це порівняння, словом -
буду собакою, якщо про рай згадаю!


Цій чаші мудрий похвалу співає,
цілунками чоло її вкриває,
а всесвіту гончар цю дивну чашу,
оздобивши, об камінь розбиває.


Цей караван життя - предивна річ:
Так мало в ньому є щасливих стріч!
Ей, чашнику, про судний день не думай!
Лий, лий вино! - бо пропадає ніч!


Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття...
Доволі, чашнику, недоброго пиття!
Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,
як решта з келиха, цей залишок життя!


Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
того, що суджене, боятися не треба, -
боюсь неправедно прожити на землі.


Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
води звичайної нам не пошле вона.


Недоброзичливість ніколи не могла
узяти верх: до злих вертались їх діла.
Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:
ти благ не діждешся, я не побачу зла!


Багато цвіту є, живих земних окрас -
їх в землю втоптує немилосердний Час...
Якби живилися з могил небесні хмари,
кров вишукана би аж до Суда лилась!


Багатства прагнеш ти... Та чи в багатстві суть
короткого життя? всі, хто живе, помруть,
життя у позику тобі дається - отже
з ним розлучитися щодня готовий будь.


Проходять весни, зими пробігають -
листочки книги нашої гортають.
Пий, не журись! І лікарі, крім хмелю,
ніяких ліків од журби не знають.


Про рай говорять і про гурій молодих,
про мед і про вино... О, що ж! Тоді не гріх
і тут втішатися небес дарами, -
так чи інакше ж бо ми прийдемо до них!


Що глина гончарам? Дешевша всього!
Нікчемний прах! А розсудили б строго,
вони б її не м'яли й не топтали:
це прах батьків, хай мають жаль до нього.


Шукав поради я у зошитах сторіч -
і скорбний друг мені таку промовив річ:
"Щасливий тільки той, з ким поруч мила -схожа
на місяць-білозір у довгу-довгу ніч!


Коли ліпив Творець моє єство із глини
зарані відав він усі мої провини.
Якщо від Нього й гріх, чому мене він хоче
в день суду ввергнути в палаючі глибини?


Хоч гарні щоки й кучері я маю
і станом кипарис переважаю,
але спитайте, нащо майстер вічний
зростив мене в земнім саду? - не знаю.


Хіба не дивно, що пани чиновні -
самим собі нудні, хоч горді зовні -
до кожного, хто здирство зневажає,
такого пишного презирства повні?


І юних, і старих - всіх поглинає час,
і невеликий нам дається днів запас.
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,
як ті, що вже пішли, чи прийдуть після нас.


Пий, доки голову вино не отуманить,
забудь зловмисного, що гнівається, ганить...
Що в тій тверезості? Вона немилосердно
думками про кінець твоє серденько ранить!


Красуне, як мій сум, ти довговічна будь!
Ти знову ласкою мою зігріла путь,
так, мимохідь, поніжила і зникла -
чи не за правилом: зроби добро й забудь?


О ти, що розум наш тобі не бачить краю!
Побожний я чи ні - тобі байдуже, знаю.
Я п'яний від гріха - й протверезляюсь тільки,
коли надію я на тебе покладаю!


Вино - рідкий рубін, а глек - глибока жила,
душа моя - напій, в прозорій чарі тіла,
а світлий келих той, що від вина сміється, -
сльоза, що кров хмільну у серці затаїла.


Ви в себе всесвіту ввібрали силу
і судите про нього - з небосхилу.
А суть пізнавши - наче небосхил,
сягаєте чолом земного пилу.


Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.
Живу без випивки - чи виживу, хто зна?
Та найдивніше, що і від хвороби тої
немає засобу, крім доброго вина.


Як жаль, що молодість безслідно протекла,
що в ступі неба нас потовчено до тла!
О горе, горенько! І оком не змигнувши,
у прах вернулися, покинувши діла!


Юначе, підведись - горить зоря ясна!
В прозорі келихи налий вогню-вина!
В цім тліннім закутку живеш ти мить... а потім,
хоч як жадатимеш, не вернеться вона.


Не запретна лишь с мудрыми чаша для нас
Или с милым кумиром в назначеный час.
Не бахвалься пируя и после пирушки:
Пей немного. Пей изредка. Не напоказ.
(пер. Н.Стрижков)

Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,
З тюльпановидими, веселими впивайся.
Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:
Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.
(пер. В.Мисика)

Не шкідлива лиш з мудрими чаша для нас,
чи ж бо з милим кумиром у вибраний час.
Не хвались бенкетуючи й потім. Відтак -
пий потроху, пий зрідка, і не напоказ.
(пер. "Майстерень")


(Далі буде)
( Творчість Омара Хайяма подається на основі текстів файної книжечки київського видавництва "Грамота" - "Омар Хайям - Рубаї" 2003року. Видання прикрашене розкутою, неймовірно талановитою і зрілою графікою Павла Буніна, який передав ілюстративний матеріал видавництву за умови, що книжка буде видана саме українською мовою. )


Філософія розвитку полягає не в періодичних змінах обріїв, а швидше в деталізації ландшафтів нашого поетичного існування

    "Майстерні"






    Віталій Іващенко


Не вписуюсь я в логіку життя -
напевно, багатьом це так здається,
бо слухаю не їх, а власне серце,
воно мені і вчитель і суддя.


    КРАПЛИНКИ


I. Філософія життя.

  • Нічого не буває просто так,
    Нічого не буває випадково:
    Ні зустріч, ні подія, ані слово –
    До того йшло, або ж це Долі Знак.


    А, може, так і треба жити:
    То перти плуга, то співати,
    То плакати...Та не карати
    Себе за щось, не так прожите.


    Чим більше думаю, тим менше розумію,
    Чому людей нещасних стільки в світі.
    Щасливі ті, хто не втрача надію
    І вчиться все життя життю радіти.


    Весь рід людський – це два нерівні клани,
    Багаті й бідні є і там, і там.
    Одним життя завжди чомусь погане,
    Щасливі інші будь-яким життям.


    Що нас гнітить? Що душу піднімає?
    В якій би скруті жити не прийшлось,
    Не мучся тим, якщо чогось не маєш,
    Навчись радіти, маючи хоч щось.


    Якщо у тебе є який талант,
    То будуть вороги обов’язково,
    Бо бездарі від заздрощів готові
    Паплюжити й ганьбити все підряд.


    Для багатьох добро – це наче гра:
    На гривню зроблять, а кричать на двадцять.
    Є принцип анонімності добра:
    Твори його, але не вихваляйся.


    Якщо тобі чомусь лестять,
    Крізь щирість світять ікла вовчі,
    Ти мусиш усмішку тримать,
    А висновки робити мовчки.


    Не вмію жити просто так,
    Я можу тільки чимось жити:
    Кохати, мріяти, творити,
    Щоб слід залишив день прожитий,
    Життя щоб мало сенс і смак.


    Вгамуйсь! Не рвись у перші, будеш битим.
    Лиш прикрощі нас мудрості навчать:
    Ніколи грошей всіх не заробити
    І не перелюбити всіх дівчат.


    Щоб потім не жалітись і не плакать,
    Не каламуть спокійної води:
    Якщо ти бачиш – мирно спить собака,
    Не клич біди, собаку не буди.


    Промучившись, проплакавши, простивши
    Образи і великі, і малі,
    Я зрозумів, що розум дав Всевишній,
    Щоби шукати радість на Землі.


    Порядністю, сумлінністю і чесністю
    Самі собі отруюємо путь,
    Навчись переживати неприємності
    Лише тоді, коли вони прийдуть.


    Нехай надія в Вас не вмре:
    Розверзнеться під Вами прірва,
    Внизу летітиме орел,
    Впадете Ви йому на крила.


    Є філософія бажань:
    Якщо їх всі задовольнити,
    Не буде смислу далі жити.
    Як хочеш жити, то бажай!


    Питання є задавнене, відкрите,
    Та відповідь на нього треба знати:
    Ми в світі живемо, щоб працювати?
    Чи, все ж таки, працюємо, щоб жити?


    Чи ми – мужчини, і які по суті –
    Ніякі, чи нікчемні, чи великі –
    Не скажуть ні посади, ані судді,
    Про все говорить ставлення до жінки.


    Буває, що у справах раптом збої,
    Ані причин, ні приводів немає.
    Це Доля так спілкується з тобою,
    Це Провидіння так попереджає.


    Що б не було: хай вітер свище,
    Усе – не так, життя – не мед,
    Скажи собі: “Привіт, дружище!
    Вставай! Всміхнися! І вперед!”


    На кожен день розписано нещасть.
    Якщо чомусь сьогодні не спіткало,
    Ти не радій, бо буде місця мало,
    Як Доля накопичить і віддасть.


    Не всім відомі істини високі.
    Одну із них для себе я відкрив:
    Хороший настрій і душевний спокій –
    Це смисл життя, хто б що не говорив.


    Мінятися не бійся, любий друже,
    Незадоволення собою – добрий знак,
    Лиш дурень не міняється ніяк,
    Бо точно знає, що розумний дуже.


    Існує в світі давній мудрий принцип,
    Крізь нього варто глянути на себе:
    Якщо час маєш на якісь дурниці,
    То значить ти не робиш те, що треба.


    На жаль, цю істину не кожен знає,
    Що смерті боїмося ми дарма:
    Допоки ми живі, її немає,
    Але як прийде, то вже нас нема.


    В часи перепуть і тривожних думок
    Надія одна надає мені сили:
    Народ, де є стільки красивих жінок,
    Зберіг свою душу і буде щасливим!


    II. Радість кохання.

    Щоб легко прокидатись на світанні,
    Щоб радістю наповнювались дні,
    День починайте з усмішки коханій.
    Нема коханої? Придумайте її!


    Чому в коханні домішок печалі?
    Безмежна радість переходить в сум.
    Бо ми не знаємо, що буде далі
    І боїмося втратити красу.


    Тебе я хочу бачити щодня,
    І точно знаю – в цім погибель наша:
    Любов, як переповненая чаша,
    Так може розплескатися до дна.


    Напевно це найкраще відчуття,
    Як мовчки хтось милується тобою,
    Неначе обдаровує любов’ю,
    Нагадуючи смисл і смак життя.


    Не слухай теревень зі сторони,
    Не вір тому, хто судить всіх зухвало,
    Не може бути комплексу вини,
    Кого би ти і як би не кохала.


    Я знаю як кохання зберегти,
    Щоб довго наші душі зігрівало:
    Своїм життєвим шляхом треба йти,
    Побачень щоб завжди було замало.


    Закохані, не зустрічайтесь часто,
    Бажання не вгамовуйте щоденно:
    У ніжних почуттів одне нещастя –
    Їх поглинає звичка і буденність.


    Так хочеться чомусь пісень співати,
    Зустрічним усміхатись є потреба,
    Хтось думає, напевно, дурнуватий,
    А це я так закоханий у тебе.


    Твій образ як ікону бережу
    Від злих очей і від тебе самої,
    В емоціях, на жаль, бувають збої,
    Які тебе виносять за межу.


    Показувати можна тільки зрячим,
    Співати пісню тільки тим, хто чує.
    Даруй себе тому, хто буде вдячним,
    Хто розуміє, любить і цінує.


    Закохані такі наївні:
    Здається їм, що люблять їх,
    А їх жаліють. Як не дивно,
    Хоч це обман, але не гріх.


    Ти не дивуйся, що чомусь
    Про мене спогад душу гріє,
    Я все життя кохати вчусь
    І ще не певен, що умію.


    IIІ. Сум кохання.

    З любов’ю граючись, одне ти зрозумій -
    Нам не дано регулювати зливу:
    Перейде кількість непорозумінь
    У якість остаточного розриву.


    Я безнадійно Вас люблю.
    Спокійні Ви. Сумна ознака.
    Про все так легко говорю,
    Сміюся з Вами. Щоб не плакать.


    Як зрадили тебе, образа душить,
    Бажання помсти душу спопеляє,
    Немає ліків, та я точно знаю:
    Як ти мужчина, будь великодушним.


    Кохання нерозділене – хвороба,
    Здається завжди, що воно – останнє,
    Від нього ліків нам ніхто не зробить,
    Спасіння тільки в іншому коханні.


    Не знаю, як не плакати від втрати:
    Була кохана, а тепер нема.
    Вона мене не буде рятувати,
    Бо в хміль отрути підлила сама.


    Любов розбита вщент. Як жити далі?
    Порад нема ні в кого і ніде.
    Є вищий смисл у розпачі й печалі –
    Щоб цінував любов, яка прийде.


    Життя немов зірвалося в обрив,
    Щемить душа напередодні страти,
    Той не страждав, хто щиро не любив,
    І той не плакав, хто любов не втратив.


    Не чуєш ти ні стогону, ні крику,
    Спокійно палиш все в душі моїй.
    О, Господи, зроби мене великим,
    Щоб вижити і все простити їй.


    Мій друже, не плач від вагань і розлук,
    Образ не шукай в легковажному слові.
    Кохання, на жаль, не буває без мук,
    Але всі ці муки не варті любові.


    Закоханість гріє не часто,
    Не молимось ликам ікон,
    Кохання буває нещасним,
    Але не буває гріхом.


    4. Філософія кохання.

    Дві міри, дві шкали, два постулати
    Щодо кохання і його утіх:
    Ми в ньому розкріпачені й крилаті,
    Але у інших це розпуста й гріх.


    Кляніть легких, веселих жіночок,
    Які для нас, мужчин, снага і радість,
    Товчіть про гордість і кохання строк.
    Вас просто заїда жіноча заздрість.


    Знаю: ревнощів муки
    можуть знищити душу.
    Як кохання покличе,
    що я діяти мушу?
    Мудра жінка сказала:
    - Не нервуй надаремне,
    Те, чого я не знаю,
    не існує для мене.


    Як подивлюсь зі сторони:
    Закохані – як ненормальні –
    Живуть в придуманій омані…
    А може, ненормальні ми?


    Як вища благодать любов дана нам,
    Вона існує по своїм законам.
    Не плутайте кохання з полюванням:
    Кохана – це не здобич, а ікона.

    5. Політика

    Усе про владу знають у народі,
    Повік їй не відмитися від плям.
    Хто б ти не був, зумів украсти - злодій!
    Знай і живи з цим проклятим ім'ям!


    Ми, українці, дивні люди:
    Хоч кожен любить сам себе,
    Ганьбим народ свій і паплюжим.
    А ми ж самі народ і є!


    Терпіли ми наруги різні,
    Не раз тягли чуже ярмо.
    Є в українців власна гідність -
    Ми цим жили і живемо.


    Є у політиків одна турбота:
    До влади пруть, як в спеку до води.
    Якби була при владі лиш робота,
    Чого б вони так перлися туди?

    6. Гумор

    Питання є не зовсім риторичне:
    Чи можна все життя когось кохать?
    Без сумніву, бува кохання вічне -
    Це ланцюжок із багатьох кохань.


    От ми, мужчини, мудрі, сильні люди,
    Керуємо, жінкам красивим раді,
    Але розумних жіночок не любим,
    Вони ж бо знають, хто ми є насправді.


    Які мужчини в нас цивілізовані
    У транспорті міському можна взнать:
    Бабусі й жіночки стоять спресовані,
    А мужики вгодовані сидять.


    Я рибу ловив знамениту!
    Де треба - присипав приманочку.
    Дрібну випускав, а велику
    Складав в майонезную баночку.


    Як пригощають, їж і дякуй чемно,
    Щоб не казали: “Ну таке село!”
    Як пригощають друзі, їм приємно,
    Але як вороги, то їж назло!


    Щоб усмішку побачить Мони Лізи,
    Не треба рватись в луврові палати,
    Ви просто попитайте у дружини,
    Де премія поділась і зарплата.


    В любов не вірять! Є на те причина:
    Бува одне кохання! — вчили нас.
    Хотів би я побачити мужчину,
    Який в житті кохав би тільки раз.


    Жінок шануймо і любімо, синку,
    Їх поважаймо, що б там не було.
    Назвати бабою вродливу жінку
    Уміє тільки вроджене мурло.


    Красуня наче мовить хоче:
    "Ну що ти витріщився? Брись!"
    А в думці: "Гей, куди ж ти, хлопче?
    Ну ще хоч трошки подивись!"


    Що до здоров’я, то ми всі – аскети,
    Але нехай зарядку робить хтось.
    Ми – фахівці в розмовах про дієти,
    Але тоді, як добре наїмось.


    Прокинувся. Хвороб немає!
    Душа співа! Пенсіонер!
    Чудес в природі не буває,
    Переконайсь - чи ти не вмер?


    - Струс мозку, а не інше щось,
    Ви нам не вірите дарма.
    - Не розумію, як вдалось
    Струснути те, чого нема.

    7. Щодо поезії

    Перо письменник не облишить,
    Його вже не перекувати.
    Щодня він пише, пише, пише…
    А чи захоче хто читати?


    Заядлий критику, облиш мої вірші.
    Від вибриків твоїх ні весело, ні сумно.
    Якщо ти думаєш, що ти такий розумний,
    Бери перо, папір і сам пиши!


    Повір, не вся поезія – святе,
    Хто б не писав - бомжі, лауреати.
    Поезія для мене тільки те,
    Що хочеться чомусь запам’ятати.


    Поезії душа завжди відкрита.
    В буденності холодній і жорстокій
    Мене рятують вірші як молитва,
    Читаю, і на душу сходить спокій.


    Поезія - не прапор і не жест.
    Вона - ознака глибини культури.
    Поезія - це унікальний тест
    На витонченість духу і натури.







  • .