Хроніки - Мукачево | Поетичні майстерні - Львів
Організація власних та підтримання існуючих регіональних та мережевих конкурсів в різних жанрах українського мистецтва
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Розмір призового фонду на 10.02.2002 р.
Наші інформаційні спонсори
Головна сторінка
Поезія
Панорама
Духовна практика
Поезія
Публіцистика
Театр
Візуальне мистецтво
Поезія
Духовна практика
Публіцистика
Автори
Архів
Бібліотеки
Журнали
Cторінки
Для чого
Контакти

Енциклопедія


НАШІ ПОЕТИЧНІ
СВІТИ.
1. Куртуазний маньєризм
2. Сонети
3. Фламенко
4. Осягнення любові
5. Класична музика
в поетичній інтерпретації

6. Неоготика Необароко... Mодернізм Постмодернізм
7. Блюз. Джаз...
8. У жанрі хайку й танка.
9. Пісеньки
10.Постфемінізм
11.Хроніки
12.Епос
__ Про поезію в прозі.


Rambler's Top100

ПОЕЗІЯ. ХРОНІКИ. МУКАЧЕВО.



Перша сторінка:

Автори:
Володимир Ляшкевич

В. Ляшкевич
м. Львів


ХРОНІКИ ЗАБУТИХ ЧАСІВ. Мукачево
70-ті, 80-ті, 90-ті

(90-ті)
В цьому вистиглому місті,
де минуле цікавіше
кожним вглиб ведучим роком, -
особливий відлік часу.
Наче розшуки у змісті
підійшли до крапки й більше
не цікавились предметом,
тільки крапкою, що масу
через себе пропустила,
мов піски крізь отвір істин,
на той бік, -
порожність тіла
виставивши для оглядин.

Відчуття - сумна безвихідь,
(чи клепсидру перекинуть?)
миті звиті в нескінчення,
зливи, і тумани зранку,
річки повноводний вихід
під набат церков і, мабуть,
з виноградного бродіння
врослий в обрій привид замку.

Видається всім тут нині
"хепі-енд" не дали в спадок,
та, можливо, в сім безплинні
рух отримує початок.

(60-70-ті)
На екрані мого зору
самочинно крутять плівку,
заповняючи безлюдність,
безподійність, чорно-білість
чимось давнім, видно з твору,
писаного під копірку
про трудящих і натхнення,
відданість, майбутню ситість...

...Шумний велелюдний натовп;
гурт молочних ідіотів,
що стрибають між дорослих,
між глузливих транспарантів.
"Вчись як Ленін - дітвора!"
Кричимо - "Ура! Ура!"
"Слава трудовому класу!"
"Поступу - надійну базу!"...
Кричимо - "Ура! Ура!"
"Вчись як Ленін - дітвора!"
Під ногами у скульптури
звилися в клубок фігури...

Шістдесяті, -
кажуть статок
вже не той, що був раніше.
В голому нутрі будинку
дітки підростають дружно.
Із палких сімейних сварок
тягнучи найцікавіше -
кольорову радість буту.
В сірому лише натужно
вулицею безупинно
ляскотять громади (зйомки
із неофіційних, звісно) -
мчать братам на шию танки.

(70-ті)
В перемовах про воєнне
зводяться й вісімдесяті.
Невеличкий дім напроти
раптом вимовк,
ніби з горла
зв'язки видерли, -
буденним
переміщенням
здійняті
полишають свої соти
городян останні перла.

Впустять їх, до всього звичних,
в край обітований дверці
зі скарбом дітей невдячних
і з болячками на серці.

Глянь, і ще додалось місця
для отих, що з гір спускались,
чи вилущувались з днища
переможної армади,
й під кремлівським отчим оком
розселялись, розселялись,
щоб зростала єдність вища
комунальної громади,
щоби поєднались види
за партійністю,
соцпунктом,
щоб урешті-решт зробилось
щось таке з родючим ґрунтом.

"Нащо грунт, полетимо, -
лиш надуємось і вйо..."

(80-ті)
Змішування зразу всього
веселково тішить мозок.
А за станом ейфорії
тихо підступає кома.
Ось про неї в рідній школі
не давалось жодних зносок,
як і про здійсненність мрії
всіх пролетарів.
Це втома
моїх вчителів гнітила,
чи осягнення любові,
і краси, що рвуть вітрила
і не піддаються змові?
Дивина,
клепали школи
до навали, за навали,
по-старому, по-новому, -
та одну для власті згубність.
Щоби понад берегами
плину часу проступали
гул старий на боці тому,
а на цьому - всевідсутність.
Де і зустріч - протиріччя
правилам усім. І диво,
коли розшуки обличчя
припиняються щасливо.

(90-ті)
Це лице таке знайоме -
внутрішнім розкутим зором,
не у собі, значно глибше,
у розмовах із Платоном -
про вагоме й невагоме,
що відлунює повтором, -
чи вмаляє вічність віще
торжество душі над тліном.
Постать тане, наче свічка,
нерозпізнана на дотик.
Тягне вздовж алеї річка
лисих гір зломстивий подих.

І стоїш, не відшукавши,
в собі сил, аби спинити
хоч на хвилю рух невпинний.
Мов у паралельнім світі
образ істини пізнавши,
в цьому можеш тільки вити,
або вибити докладний
по усьому фронту кліті
древній, з "Книги Мертвих", витяг
промовлянь майбутніх Суду
перед тим, як з дірки в грудях
виймуть серце повне блуду.

Ніч - немов предвічність. Тиша.
Сяйво зір з-за хмар - єдине,
що пояснює довкілля.
Ледь помітний рух примарний
огорож по тротуару.
Місто, знудившись суспільним,
бавиться у зверхність роду,
неозначеність зустрівши
видно як винагороду.


   
  AD     MARGINEM

Конкурсна арена

Мережеві скриньки:

Київ

Москва

Вітчизна

Взагалі