Хроніки - Москва | Поетичні майстерні - Львів Купить диплом в Орле ссылка.
Організація власних та підтримання існуючих регіональних та мережевих конкурсів в різних жанрах українського мистецтва
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Розмір призового фонду на 10.02.2002 р.
Наші інформаційні спонсори
Головна сторінка
Поезія
Панорама
Духовна практика
Поезія
Публіцистика
Театр
Візуальне мистецтво
Поезія
Духовна практика
Публіцистика
Автори
Архів
Бібліотеки
Журнали
Cторінки
Для чого
Контакти

Енциклопедія


НАШІ ПОЕТИЧНІ
СВІТИ.
1. Куртуазний маньєризм
2. Сонети
3. Фламенко
4. Осягнення любові
5. Класична музика
в поетичній інтерпретації

6. Неоготика Необароко... Mодернізм Постмодернізм
7. Блюз. Джаз...
8. У жанрі хайку й танка.
9. Пісеньки
10.Постфемінізм
11.Хроніки
12.Епос
__ Про поезію в прозі.


Rambler's Top100

ПОЕЗІЯ. ХРОНІКИ. МОСКВА.



Перша сторінка:

Автори:
Володимир Ляшкевич - "Вакаційний синдром"
Юрій Андрухович - "Листи в Україну"

Володимир Ляшкевич
м. Львів


Москва-01-02. Пряма трансляція.
Вакаційний синдром.



I
Гойдати далі простір недоречно...
Вагони доповзли до "все конечно"
й ображені відсутністю шляху
послали поназбиране на ху-
ноликих перевізників причалу.
Й відлуння Українського хоралу
полилося в околиці Кремля,
відомі як Москва...

- "Москва, це я..."

Означивши себе серед загалу
відсутністю речей, дітей і дам,
і проблиском очей "і аз воздам",
вдихаю "Київського" кисню сталу,
мов кинутий колись ефірний крам.

ІІ
О світанкова лоція перону,
доби кристалізації жаргону, -
і русло, і вітринний краєвид,
і нерестилище для астерид
розмножених у міліцейській формі
заради койно: "як воно?" "все в нормі",
там бовваніє постать Ілліча,
в чиїх очах мартенівська свіча.

Моnsher, - філогенез не до вподоби
і західний обридлий краєвид?
Що ж ти не перший, як і вічний жид,
жадаєш смерті, забуття, свободи,
як необхідності за строком літ.

ІІІ
І опускає дебаркадер крила -
не всім померлим вирита могила.
"Зупевне, кожному своє" - згори
в майбутнє задивляються орли.
І як "отцям" не вистачило клепки
вдягнути на пернаті морди кепки?
Та сонця блиск запалює дахи
і бронзовіють говіркі птахи.

Це вельми тішить зграйку горобців,
яких повчають хитромудрі галки -
в мовчанні суть обітниці весталки,
й розмови не для племені дзьобів.
Дзьобам пасують харч і недопалки.

4
Асфальт мякий, вогонь згори і знизу.
Можливо пекло ближче тут за кризу
фінансів битих картами Таро,
та в Мегеддо навряд чи вхід з метро.
А що "Московське" "Київського" краще,
ясніше з кожним метром вглиб, і важче
шукати привід рухатись назад,
і рухатися взагалі. Це пат.

Одначе правила ведуть з ума.
Порушення їх - рецептурний вчинок,
єдиний вихід, щоби недарма,
як той казав, прожити свій відтинок.
Заради тих речей, яких нема.

5
А задоволення? Кінець, хана -
з усіх боків хвороби та шпана,
відкладення уяви церетелі,
райвідділи, комбанки, гранд борделі,
усе чого торкається душа
у тихий переддень дефолту...Ша!
Направо від сідниць царя Петра
злотиться храм - Спасителя - з нутра

лунає проповідь, - між тим спасенна,
її не гублять смертні ворота...
Несе кораблик далі річка-вена,
гойдають хвилю дзвони, і вода,
така ж, як сотні літ тому, смиренна...



Юрій Андрухович
Листи в Україну
(з Москви 90-ті)

I

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.
Моя ніч - ніби голка в горлі вічна.
Я собі підчепив тут одну хворобу.
Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця психічна хвороба, тобто кохання,
всі ознаки її описав Авіценна:
не дає зітхнути синдром махання
і потреба здохнути здоровенна.

Я нормально писав непогані вірші,
міркував про найтоншу тканину прози,
а тепер мої рими щоразу гірші
і до "прози" римуються в мене "сльози".

І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну
без повітря, світла, тепла, привіту.
Я розклав оцю журбу многотрудну
на півкулях мозку, мов карту світу.

Помолися ж за мене в кватирку Божу -
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.
Я з розпуки тут ошаліти можу -
вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.

Любий друже, приїдь, порятуй і вибав!
Привези мені морфій, тютюн і тишу.
Я конаю тут, як остання риба.
А про інше все ще тобі напишу.

ІІ
Це столиця держави. Тут досить людно.
І недосить зелено для ботанік.
Хоч насправді це ніби судно (чи судно?)
і не так ковчег воно, як титанік.

Досить людно й тому нестача киснева.
Як і всюди, найбільше невдах і дурнів.
Кожен з них, не добігши до брами неба,
має право на прах і на місце в урні.

Я, здається, писав, що вдягаю робу.
Я, крім того, навчився слова "глаголю",
пити квас, осягати душу народу
і ходити синім від алкоголю,

грати в карти, чифірити (рок до ранку),
пити спирт, розумітися на похміллі,
черевики чистити об фіранку
і тримати душу в чорному тілі,

я навчився божитися, присягати,
розрізняти на смак дукатські, явські,
я навчився нічого не досягати
і плювати в стелю цілком по-графськи,

розглядати дерево, як нагоду
для висіння, втілену ще в насінні.
Я тепер, як ніде, близький до народу.
Покажи цей лист усім в Україні.

ІІІ
Про дівчат. Вони тут не стільки юні,
скільки терті - заграють і Казанову.
Розквітають пізніше, десь так в іюні,
чи то в червні (пробач, забуваю мову).

Привселюдно поводяться вкрай вульгарно,
вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі,
одягаються, правда, достатньо гарно:
так колись одягалися вже в Європі.

Щодо вроди їхньої. Щодо сенсу
спокушань. Зірок хоча й не зустріли ми,
їм відомо з десяток способів сексу,
які в нас вважаються застарілими.

Пересвідчишся легко - лишень приїдеш,
поведу тебе по ямах, борделях,
тільки вивчи англійську, французьку, ідиш -
співвітчизник їм, як ламаний шеляг.

Українські дівчата більш кольорові,
більш південні. Навіть нігті і вії
в них жагучіші. Всі вони чорноброві,
всі порядні і чисті, навіть повії.

Я без них не те, щоб надто захирів,
я жену їх крізь сни, мов пастир отари.
На зап'ястях у них синці від ясирів.
Заміж їх беруть солдати й татари.

IV
Українські дівчата музичні. Радо
віддаються в траві, особливо влітку.
Садять ружі, малюються на свічадо,
по обіді в неділю читають Квітку -

Основ'яненка, в церкві співають хором.
З них сопрано - перші, контральто - другі.
Тютюном не бавляться, мають сором,
ліпше від мулаток танцюють бугі,

українські дівчата пластичні, здатні
відлетіти в темряву, мов комети
або ангели. Українські дівчата м'ятні,
їм властива віра в чари косметик

і в науку ночі - не скажу "грішну",
не скажу "чаклунську" й тобі не раджу:
вони здатні знадити навіть Крішну,
тлустого небесного магараджу.

Спогади про них - то дурне зілля,
із отрут і єлею здобуте. Дивен
смак його і дух його, палений, мов Поділля, -
спів і плач літаючих сотниківен.

Я, однак, забувся, поліз у нетрі.
Ти про інше хтів би в листах читати.
А для мене - пастки на кожнім метрі,
мова розпадається на цитати.

V
Розкошую тут, як фалос у лоні,
у тутешній культурі - від ахів до схлипів.
Це, немов без фраку бути в салоні,
де товчеться безліч розкішних типів,

переважно з півдня, із малоросів,
про яких тут знають із анекдотів.
Загалом їх тут мають за ескімосів,
папуасів, тобто за ідіотів.

Але є й між них хвигури вагомі,
що змогли сяйнути чемно і вчено:
Феофан Прокопович, відомий гомік,
Розумовський-старший, відомий тенор,

чи, скажімо, Гоголь, або Гребінка,
і, якщо полізти вглиб коронацій,-
Катерина Друга, відома жінка,
тобто курва, сприяла зближенню націй.

Я дізнався тут про темні та явні
махінації з духом. Це схоже на пляму.
І настільки тут усі православні,
що я врешті схиляюся до ісламу.

Вже обдурено тисячне покоління,
це природно й не надто великий гріх їм.
Я дізнався, що ми з одного коріння.
Себто Київ колись так само був їхнім.

Читати "Листи" далі


   
  AD     MARGINEM

Конкурсна арена

Мережеві скриньки:

Київ

Мукачево

Ойкумена

Вітчизна