"Поетичні майстерні" - "Вибрана лірика" 2005

ОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ". ВИБРАНА ЛІРИКА -2005



образ від п. Ешлі


Вибране 2003 р.

Вибране 2004 р.




Василь Терещук

Львів

* * *
Жінки, що носять пестощі, як зброю -
Під сукнями кинджали золоті, -
Вони за мить усі стають тобою,
Такою, що в ковчезі снилась Ною,
Коли цей світ втопився у воді.
Гречанки сонні, скупані у винах
Річок Еллади.
Римлянки скупі,
Що зналися на любощах і кпинах,
Іспанки у шовках і пелеринах,
Смагляві плечі й очі голубі.
Паризькі хвойди в павутині спалень,
Грудасті польки, кров із молоком.
Нубійки чорні, наче із копалень,
Вродливі відьми, що уникли спалень,
Судам священним видавшись котом…

Вони в тобі, розпуснице уміла,
Скарбнице зваб і скрине для жаги.
Мене тривожиш дзвоном свого тіла.
І я боюсь, якби ти захотіла,
То цілував би слід твій від ноги.


Володимир Ляшкевич

Львів

* * *

На очах твоїх березнем п’яним
позбуваюся розсуду горя,
я люблю тебе вітром весняним,
я люблю тебе хвилею моря!

Збожеволів під латами криги,
витік розумом від потепління.
Полюбив тебе небом відлиги,
полюбив тебе сяйвом проміння.

Посвіжів, запалав-загорівся
найбезглуздішими речами.
Закохався, чи то залюбився -
не вернути минулої тями.

А куди повертати? у зиму?
у пору, що сама нас знаходить?
Я люблю в тобі погляду риму.
Я люблю в тобі подиху сповідь.

Це надовго? – надовго, напевно -
доки сила в обіймах тримати.
Я люблю! Так люблю! що не сумно
по краплинці тебе відпускати.

Зимові штучки

Повернення

Ці сніги, що мене закидали тобою
на початку весни, ці казкові сніги,
над минулим припалі пухкою вагою
до пожеж і руїн, ці сніги - навкруги.

Я бреду через них нетвердою ходою,
і не знаю, де слід залишати ноги,
і, як в ранах судини, щемлять рятівною
і бентежною злістю старі береги.

Поміж них течія в латах криги по обрій -
не найкраща, утім до пуття доведе,
до притулку в місцині, хоча і недобрій,
та тобою не вкриє де, не замете.

Отака чортівня! з чого тут вибирати? -
ні сніги не пройти, ні ховатись від них!
В цих північних широтах себе покохати
просто змушує погляд очей чарівних.

Ні, я буду іти крізь хурделиці далі,
і чаклуй скільки хочеш - нестачі знести
значно легше, аніж прохолодності кралі,
від якої, хоч голим, тепліше піти.

Але ця глибина, що звалилася з неба
і дороги мої замітає, мете! -
може доля? - так ніжно шепоче “не треба”,
"не біжи", “не зникай” - “я кохаю тебе!”?



Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів