Майстер-клас сучасної української поезії http://yastrub-tour.com.ua/ дней лыжный тур в Буковель.
Організація власних та підтримання існуючих регіональних та мережевих конкурсів в різних жанрах українського мистецтва
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Наші інформаційні спонсори
Головна сторінка
Хто ми
Панорама
Духовна практика
Поезія
Проза
Публіцистика
Театр
Візуальне мистецтво
Поезія
Духовна практика
Публіцистика
Автори
Архів
Бібліотеки
Журнали
Cторінки
Для чого
Контакти Просвітлення

НАШІ ПОЕТИЧНІ
СВІТИ.
1. Куртуазний маньєризм
2. Сонети
3. Фламенко
4. Осягнення любові
5. Класична музика
в поетичній інтерпретації

6. Неоготика Необароко
7. Блюз. Джаз...
8. У жанрі хайку й танка.
9. Пісеньки
10.Постфемінізм
__ Про поезію в прозі.




Жанр Хайку.

Суміш "хайку":
Кожен день
Трішки чань і трішки дзень
Чань і Дзень-буддизм, як витоки класичного японського мистецтва
(Початок розмови)
...Проголошується інший важливий принцип чанської естетики - рівність творчої активності творця і того, хто сприймає мистецтво. Пізнання істини не потребує виняткових умов. Предметом художнього освоєння може бути будь-що. Цим естетична программа чань різко протистояла ортодоксальній витонченості академістів...

Продовження розмови.

Антураж той самий, що й раніше.

В.Л. - Галино, давай продовжимо подальшу розмову з невеликої провокації. В мене склалося враження що головною рисою жанру "хайку" є максимальна врівноваженість творчого стану автора, в той час, коли традиційна европейська поезія - це, здебільшого, творчий рух до бажаної врівноваженості...
Галина Сень - Урівноваженість - це, як на мене , завжди добрий початок, але не основний. Що іще складає витоки японської традиційної поезії я постараюсь зараз пояснити. Для цього зупинюся на літературному і, в першу чергу, поетичному осмисленні світу японцями. Вони створили унікальний поетичний жанр - "хайку" - найкоротшу у світі поетичну форму. Сталося це у XVII ст. До того часу найпопулярнішим жанром була танка , себто - коротка пісня, яка належала до класичної японської поезії "вака" (досл. "японські пісні").
Танка складалася з двох частин - тривірш "хокку" ("початкова фраза") і двовірш "агеку" ("завершальна фраза").
Вже в антології VIII ст. "Манйосю" траплялися короткі пісні, початкову фразу яких складала одна людина, а завершальну - інша. І це був перший етап виокремлення хокку. Хайку - один з двох літературних жанрів, що існують у формі хокку. В його становленні головна заслуга належить Мацуо Басьо та його учням. Класик японської літератури, блискучий стиліст, лауреат Нобелівської премії Ясунарі Кавабата називав вірші Басьо найвищим досягненням японської літератури в поезії. Басьо - це псевдонім, дослівно "бананова пальма",- кажуть поет жив у хатинці, біля якої саме це дерево і росло. А справжнє ім'я майстра - Мацуо Цунефуса і народився він 1644 року в місті Уено провінції Іга.
У XVII ст. в Японії панувала поезія "хайкай". Ієрогліф "хай", до речі, перекладають як "гумористичний", жартівливий", у поетичних же термінах цей корінь можна перекласти, як "неканонічний", "нетрадиційний". Адже "хайкай" виникла і розвивалася як альтернатива поезії "вака". Зародившись ще в період розвитку поезії "вака" (VII - VIII ст. від Р.Х.), "несерйозні " вірші поступово витіснили її на другий план.
В. Л. - Галю, мені аж страшно стало, - уявив собі тематику віршів наших прапредків - слов'ян, що якраз в ті часи сунули із заходу до берегів Дніпра. Думаю - жодної "ваки" чи там несерйозного "хайкаю", не спостерігалося. Одні лише вузько племенні традиції виживання в несприятливих умовах, представлені у вигляді журливих пісень пам'яті і хоробрих різких завивань у передчутті загарбань. Та чи й коректно говорити про існування високої культури у неосідлих племен? Дехто намагався скласти таке враження стосовно кочівного минулого, наприклад, євреїв, але сьогодні все очевидно. Тонка матерія культури є, в першу чергу, результатом тривалого осідлого існування на конкретному земному ландшафті, в конкретних кліматичних умовах а також результатом тривалої практики етносу в мирних контактах. Споглядання і роздуми, з освоєнням глибинної духовної практики людства, що досягає наших вух у ті моменти, коли в них надовго перестають свистіти стріли (кулі) і вітер, і окрім воїнів, починають виживати і більш творчі натури, які й породжують згодом автентичний прошарок духовних вчителів і мудреців.
Г. С. - Що стосується японської культури, - правило наявності духовних вчителів не мало винятків.
В. Л. - Це, як на мене, свідчить про достатню зрілість японської культури.
Г. С. - Скажімо, своїми духовними вчителями Мацуо Басьо вважав декількох майстрів. Лі Бо, чию поезію називав найталановитішим у китайській культурі відображенням засобами художнього слова даоської ідеї свободи. Ду Фу - з геніальним поетичним втіленням конфуціанської ідеї обов'язку. І монаха Ханьшаня - чиє життя і поезія видавалися для Мацуо Басьо самим духом буддійського вчення, з його ідеями "некорисності корисного" і значущості будь-якої порошинки Всесвіту. Тому в поезії Басьо, за паном Т. Турковим, не тільки не віддається перевага тематиці, пов'язаній з людиною, а навпаки, частіше знаходимо звертання до речей, на європейський погляд незначних, навіть мізерних. Тут ми зустрічаємося просто з іншою, порівняно з європейською, точкою зору: цінна в цьому світі також і людина, а не в першу чергу людина.
Кінцева мета теорії і практики дзен - "саторі" (осяяння). Індуси цей стан називали "самадхі", китайці - "сяньмей". Саме результатом саторі Мацоу Басьо вважав: хайку. Тобто, окрім підміченої тобою урівноваженості, в першу чергу важливе осяяння. Процес творчості у стані "саторі" характеризується також короткочасністю. "Створення вірша повинно відбуватися миттєво",- говорив Басьо...
В одязі слова митцеві потрібно явити тільки вершинну мить духовного піднесення, усі підйоми, спуски навколо цієї вершини постануть в уяві читача, якщо він виявить бажання до співтворчості. Навіть така традиційна форма, як п'ятивірш, задовга для цього, вистачить і трьох рядків. Хайку - це єдиний образ, що не піддається розчленуванню, і цитувати з нього окремі - "кращі" рядки - неможливо.
Згідно з ученням дзен, кожна людина талановита, потрібно лище цей талант розвивати. Мацуо Басьо вважав, - поет повинен щодня тренувати свою думку і слово. Створення хайку - це здійснення подвигу. Вчитель вимагав від учнів вкладати в свій твір усю силу душі. Тому і не дивно, що незадовго до своєї смерті майстер казав - "кожен із віршів, що їх я склав за все життя, був написаний як передсмертний".
Помер Басьо в 1694 році, залишивши нам близько тисячі хайку, кілька подорожніх щоденників, коментарі до поетичних антологій, листи, кілька сотень строф до колективних поем "ренку". Можна також вважати хорошою спадщиною досконале втілення в поезії Басьо основних принципів традиційної японської естетики "сабі". Один із символів "японської краси" - корінь "саб"- входить до складу ряду японських слів і має широкий спектр значень: смеркнути, тьмяніти, вкриватися патиною, а також печалі, журби, самотності, покинутості. А, як естетична категорія, "сабі" має ще ширше значення, бо включає в себе також поняття прояснення, зосередженості, довірчості. Спокійна радість самотності, світла печаль - отак, хай і не в повній мірі, можна характеризувати сабі. Формально сабі проявляється у творах мистецтва через сукупність художніх засобів - приглушеність барв, ненав'язливість, тихість слів. А, скажімо, естетичний принцип "карумі" (дослівно "легкість", "тонкість"), проголошений і розроблений тим же Мацуо Басьо в останні роки життя, передбачає необтяжливу природність вірша. Мінімальна поетична форма вимагала також і особливої техніки. Відкидалося все зайве, навіть означення прямої дії на зразок "робити", "бути", "бачити", що домислювалися читачем. У складі кожного хайку мусило бути і так зване сезонне слово, наприклад, сніг говорить, що навколо зима, сакура - весна, хризантема - осінь, мжичка - теж зима і т.д. Збірники хайку, як правило, упорядковувалися за порами року, починаючи з весни
(Далі буде)


Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів