"Поетичні майстерні" - Конструктор - Львів
Організація власних та підтримання існуючих регіональних та мережевих конкурсів в різних жанрах українського мистецтва
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Наші інформаційні спонсори
Головна сторінка
Філософія розвитку нашого сайту не полягає в періодичних змінах обріїв, а швидше в деталізації ландшафтів поетичного існування
Духовна практика
Поезія
Проза
Публіцистика
Театр
Поезія
Духовна практика
Автори
Архів
Бібліотеки
Cторінки
Для чого
Контакти

ВАША ПРОГРАМА





ПОЕТИЧНИЙ КОНСТРУКТОР

'<>|__||__|||__||__|<>'
                                                                              
        1. Працюватиме у кожному поетичному розділі.
        2. Основною ідеєю "Конструктора" є показ у "прямому ефірі" того, як відбувається народження і становлення поезії від одного, або декількох авторів.
        3.Результатом поєднання поетичних зусиль довільного числа співавторів має бути щось схоже на закінчений твір.
        4. Брати участь у роботі конструктора означає надіслати листом продовження, чи інший варіант уже існуючого чи не існуючого фрагменту.
        5. Обов'язковим є дотримання поетичної форми і характерного для конкретного твору розміру.
        6. Кількість одночасно працюючих конструкторів обмежена.
        7. Авторський фрагмент - належить його автору, композиція - всім авторам твору.

Як це виглядає? Наприклад так?

Останнє надходження: 10.03.2005р.


Тема:

"Ти визріла раніше, ніж погода
дала можливість перейти півміста..."    ("Майстерні")

На даний момент в ефірі Володимир Півторак і Володимир Ляшкевич (Чернівці - Львів), а також, нещодавно долучилась і Ніна Олійник, з "критичними зауваженнями" на тему. Долучайтесь і Ви:

Ніна Олійник

* * *
"Ти визріла раніше, ніж погода
дала можливість перейти півміста..."
моя надія, біль, пересторога,
прогіркла, як торішнє пріле листя.

Не бачило життя такого щему.
Провалля серця жалілось і скніло,
коли крізь мозок різонуло тему -
він і вона.
Кліше за мить висіло!
Забудеться?
Та ні!...
За грати вікон
ховається нечемний Універсум,
Надії промінь хаосно і стрімко
розтоплює крижки численних версій.

Вже час вертати.
Міста половину
залишимо чужим експериментам.
Ти визріла. Тебе через хвилину
віддам сторінці - свідкові моменту.


В. Півторак

* * *
"Ти визріла раніше, ніж погода
дала можливість перейти півміста..."
ти забажала.
не перечив я
отак і сталось. і немає змісту
шукати в мені сили, в тобі - вроди,
бо ми живемо в світі,
де життя
творять такі ж, подібні нам, уроди.

пробач за слово, мила, то для рими.
але це правда.
плач і панікуй,
а все ж отримаємо... так, ти знаєш: віру,
і тут римуй собі чи не римуй
складай до купи зриме і незриме,
гітару налаштуй, а ні, то ліру,
бо опталапаність - це вже неоспориме.

ти кажеш, я жену. жену - це факт.
хоч не політик і не рвусь до влади.
бо мій девіз: це жити. і, затям:
для себе жити, мила моя ладо,
а не для когось. черговий теракт
в москві - це доказ того, що тепер життям
торгують, не питаючи нікого,
ні Бога в небі, ані серця свого.
любітє, дєті, родіну свою -
й вона вас закопає у гною!


В. Ляшкевич

* * *
Ти визріла раніше ніж погода
дала можливість перейти півміста.
Я розумів - розкішна нагорода,
й пора вже стати кимсь, на кшталт туриста,
проте не встиг – тебе отримав інший.

Цікаво, що дощі не припинили
боротися зі снігом і дороги
не стали кращими, неначе сили
розлучень ще не взяли перемоги,
і прагнули не дати шанс для рішень

відмінних від сьогоднішньо-вчорашніх.
Можливо і в твоїй голівці бурі
ще не вляглись довкола плеч звитяжних
пейзажем, що подобався натурі
такій прискіпливій до ладу ліній.

Доладних мріям ліній. Очевидно,
що саме їх порядок зіпсувався
і рух до тебе вибрав відповідно
шляхи інакші. Якось оправдався?
Жаль не побачиш де я зупинився.

А втім, ти, думаю, смакуєш помсту,
тобі ввижаються всілякі речі -
мої страждання, і стрибання з мосту,
жаль, в цьому місті суть лиш кровотечі,
а так стрибнув би, тільки б потепліло.

Проте, навіщо це, коли щаслива,
коли твій вибір – серце, розсуд, доля?
і світ кружляє округ тебе, - мила,
ти звикла так, а я - твоя неволя.
Хіба псуватиму можливе щастя?

Тож не бажай нещастя і мені,
духівнику світів, яких не маєш,
які тобі і ні до чого: ні
до шийки, ні до інтер’єру. Знаєш,
вони й мені обтяжливі - не встати

й не встояти на лицарськім коліні
перед тобою. Досить?
Справді досить.
Хоча, бажаю ще при потеплінні
набратись мужності – весняний досвід:
будови зимні тануть, їх розносить.

Гартує спека, курява доріг,
і спільне в грудях, мабуть – оберіг.



можна, наприклад, і просто продовжити тему:

РИБИ

У "творі" - Валерій і Володимир Ляшкевич

Риби живуть зимою, риби вживають кисень.  (Валерій)
Риби пливуть зимою, очима стріляючи лише
туди де є найглибше, де є море, і риби,
Риби пливуть узимку, риби бажають плисти.
Риби пливуть без світла, під сонцем зимовим та хитким.

Риби пливуть від смерти - вічна дорога риби.
Риби не ллють сльози - головою штовхаючи глиби -
в холодній воді мерзнуть очі холодної риби -
в риби завжди все мовчки - вірші ж про риб, як риби, -     (Валерій)
поперек горла, (Валерій) і поперек всякого "дзвінко"  (Володимир)

Риби не можуть бути іншими аніж риби,  (Володимир)
їм не потрібно глузду, глузд розмокає швидко,
"швидко" для риб змістовно, а всяке "бридко" - рідко,
винятком виступають зустрічі із руками.
Води, втім, очищають - суть священними ніби,
в разі, якщо зважати на моряків і небо.
Тож і святий у водах кожен фрагмент відбитка -
риби у першу чергу, цим від срібного злитка
вирізняючись блиском, - не даремно хрестами
не тяжіли на шиях і слугували з хлібом

першим із перших, доки не наситились ними.
Срібло ж цінують ситі, - ті, геть уже не перші,
ті, що й без дива в сіті ловлять на заклик "герші",
чи на ковток повітря з ароматом пустелі,
словом, на нонсенс в водах, - сіті ж тому, що рими,
тільки кордони плину, музи сердець моторів
тягнуть риб за собою на осяйні поверхні,
там чути крики птахів - вільні, різкі, мажорні -
творива їх горлянок безпомилково значать
втечу від усіляких риб'ячих кредиторів.

Втеча найголовніше, втеча - вінець ковзкого,
руху стрімкого тіла, сповненого жадання
бути чимдалі, бути (рибам не до вагання),
врешті, ціна мовчанню - лиш своєчасна втеча,
котра, по суті степінь якості у "волого".
Видимо, з цього зору, води бувають різні,
як і мовчання риби... Рідкісний дар - мовчати...
Дар, що нічим не гірший вміння когось повчати,
передусім нащадків, в першу чергу найближчих, -
що і батькам спочинок й мирне життя - вітчизні.

Дещо гірше з коханням, і навпаки - з любов'ю -
не дорікнеш сердито, не вмотивуєш зраду,
і від рідні корисну не принесеш пораду.
Тільки й вітай очима тишу поміж собою,
тільки й пливи і ніжно пести її лускою...     (Володимир)


(Далі буде, якщо ви щось допишите)

Яка з цього користь?


Скажімо, до свого фрагмента можна додати дещо на початку і дещо в кінці й отримати більш-менш завершений погляд.
Наприклад:

В. Ляшкевич

* * *

Топчучи древні мушлі вибілені святково
на розтрісканій тверді напівпустель азійських,
прагнеш уже не тіні, скільки змінити подих
на ворушіння зябер у течії Мальмстріму,
бути настільки іншим, жити настільки ново,
щоби не знати суші, не відчувати спраги,
не покриватись пилом, і не сльозити очі,
ставши великим тілом, що звикло лине з кручі
легше не вниз, а вгору, на мерехтіння неба,
на загадковий поклик місяця-черепахи.

Риби не можуть бути іншими аніж риби.
Їм не потрібно глузду, глузд розмокає швидко,
"швидко" для риб змістовно, а всяке "бридко" - рідко,
винятком виступають зустрічі із руками.
Води, втім, очищають - суть священними ніби,
в разі, якщо зважати на моряків і небо.
Тож і святий у водах кожен фрагмент відбитка -
риби у першу чергу, цим від срібного злитка
вирізняючись блиском, - не даремно хрестами
не тяжіли на шиях і слугували з хлібом
першим із перших, доки не наситились ними.

Срібло ж цінують ситі, - ті, геть уже не перші,
ті, що й без дива в сіті ловлять на заклик "герші",
чи на ковток повітря з ароматом пустелі,
словом, на нонсенс в водах. Сіті ж тому, що рими,
тільки кордони плину, - музи сердець моторів
тягнуть риб за собою на осяйні поверхні.
Там чути крики птахів - вільні, різкі, мажорні -
творива їх горлянок безпомилково значать
втечу від усіляких риб'ячих кредиторів.

Втеча найголовніше, втеча - вінець ковзкого,
руху стрімкого тіла, сповненого жадання
бути чимдалі, бути (рибам не до вагання),
врешті, ціна мовчанню - лиш своєчасна втеча,
котра, по суті степінь якості у "волого".
Видимо, з цього зору, води бувають різні.
Як і мовчання риби... Рідкісний дар - мовчати...
Дар, що нічим не гірший вміння когось повчати,
передусім нащадків, в першу чергу найближчих, -
дар, що батькам - спочинок й мирне життя - вітчизні.

Дещо гірше з коханням, і навпаки - з любов'ю -
не дорікнеш сердито, не вмотивуєш зраду,
і від рідні корисну не принесеш пораду.
Тільки й вітай очима звабу перед собою,
тільки й пливи і ніжно пести її лускою.
Пести її торканням губ, плавниковим рухом,
водорості розклавши імператорським ложем,
вмов її до спочинку, а коли геть знеможе,
покажи їй як зверху повертаються люди,
втихомирені врешті, - дно і для них є домом.

Звісно, питання дому варто владнати вчасно,
і не важливо хто ти, з огляду громадянства
найголовніше місце - тихе, без месіанства
рабина, мулли, ксьондза, без найменшого руху
всяких жонглерів слова, котрим властиве чванство.
Будь-які вправи рота тут, вочевидь, чесніші.
Наміри з'їсти зразу, не зіткавши з промови
сіті, капкана, сильця, не переносять лови
у різновид знущання, води у цьому сенсі,
певно, що найсвітліші радники щодо їжі…

Сонце.
Незносна спекa.
Виповзти з вод на сушу,
під сонцепад проміння, щоби дійти пустелі?..
Чи недаремно всюди ці черепашки-мушлі,
політруки і зброя, і хижаки двоногі?..
Висохли, видно, води, тож плазуни калюжу
болотяну, духмяну поспіхом полишили…
Непереносна спека...
Обрію плавкі смуги...
Вивільненим легеням лінь римувати рухи.
Ким ми були, що мали - зовсім не однозначно.
Та, вочевидь, зростали, неочевидно - стали.

Видно набрались тіні, видно - багато ліні,
та й течія повітря зовсім не плин Мальмстріму.
Але ж було дитинство! І в ту ріку стрімливу
стрибав, спинивши подих, прагнучи дна сягнути,
каменя зачепившись - бачити тло поверхні
крізь осяйну рухомість надпрозорої глиби,
що лоскотала й далі, далі тягнула, ніби
ми дуже рідні й разом бути повинні, так як
риби не можуть стати іншими аніж риби.





Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів
   
  AD     MARGINEM


КОНСТРУКТОРИ

  Школа

Класицизм

Куртуазний маньєризм

Модернізм

Необароко, Неоготика

Постмодернізм

Фламенко

Блюз, джаз (Пісеньки)