"Поетичні майстерні" - Шевченківські премії Обзор максбет казино онлайн.

        ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ. ПОЕЗІЯ - 2005 рік.



 Автора!

Експертиза "Книжка року" - поезія "Голоси"

1988 рік
1989 рік
1990 рік
1991 рік
1992 рік
1993 рік
1994 рік
1995 рік
1996 рік
1997 рік
1998 рік
1999 рік
2000 рік
2001 рік
2002 рік
2003 рік
2004 рік
2005 рік
2006 рік
2007 рік
2008 рік










Шевченківська премія: проблеми, яким немає кінця

Анатолій Кичинський - вірші
Анатолій Кичинський - рецензії

Сергій Грабовський, для УП, 09.03.2006
Автору вже не раз доводилося писати про Національну премію імені Тараса Шевченка, точніше, про те коло питань, яке з нею пов'язане і яке донині нерозв'язане.
Писав тоді, коли головою Шевченківського комітету був Володимир Яворівський, писав при Івані Дзюбі, і от уперше цей комітет виконав свою місію за головування Романа Лубківського.

Отож, деякі проблеми, пов'язані з премією, та можливі шляхи їхнього розв'язку, текст ...надцятий. І не останній, мабуть.

Узагалі-то, перш, ніж вести мову про Шевченківську премію, яка є вищою державною (а реально – державно-громадською) відзнакою для достойників української культури, поставимо наче елементарне запитання: а чим є ця сама культура?

А відтак – кого можна вважати її достойником? Найпростіша, мабуть, виглядатиме така відповідь – до української культури належить усе, написане українською мовою.

Але тут виникає щонайменше дві проблеми.

По-перше, як визначити українськість "мови" танцю, архітектури чи симфонічної музики?

По-друге, а чи тільки українською мовою послуговувалися в минулому і послуговуються нині літератори чи кінематографісти України?

І що робити з кримськотатарськими літераторами, ареал рідної культури котрих розташований виключно в межах держави під іменням Україна?

Чи, може, їх слід апріорі виключити з числа претендентів на Шевченківську премію?

Отже, друга настанова випливає зі сказаного начебто сама собою: до української культури належить усе, створене в Україні в цій царині.

Проте чи слід у такому разі зараховувати до українського культурного надбання відверто антиукраїнські, чорносотенні, російсько-шовіністичні опуси, створені на території України?

Чи є українськими твори єврейської культури, так само написані на українських теренах, де проігноровано сам факт існування України? І, головне, як бути з творчістю розсіяних по всьому світу українців?

Та це лише найпростіша з проблем, які постають перед нами тоді, коли ми ведемо мову про Шевченківську премію. Інша проблема, тісно пов'язана з попередньою, - яким повинне бути творіння митця, щоб вважатися визначним досягненням національної культури?

Іншими словами, в чому саме воно має бути реалізоване? Яких висот мусить сягати досягнення достойників національної культури, щоб їх домінували на премію? Де той об'єктивний масштаб, та лінійка, що нею можна виміряти грандіозність культурного феномену?

І тут ми неминуче стикаємося з тим, що близько 20 років тому, під час перебудови, відзначав Іван Дзюба, тоді ще напівопальний інтелектуал, ще не академік: українська національна культура не досягла цілісності, належної для культури великого європейського народу.

У ній відсутні не тільки необхідні фрагменти, а й цілі пласти, без яких неможливе нормальне функціонування культурної системи. Чи можна говорити, наприклад, про існування українських бестселерів, коли наклади художніх книг зазвичай не перевищують кількох тисяч примірників, у виняткових випадках – кількох десятків тисяч? І це на 46-мільйонну націю?

А де мірило успіху музичних творів, коли, скажімо, симфонічний концерт "живцем" чуло тільки кілька тисяч людей, бо виконувався він кілька разів, а записи його можна купити хіба що у Києві та Львові?

Ну, а про українське кіно за відсутності українського кінопрокату взагалі якось говорити соромно – навіть ті твори, які одержують призи на міжнародних кінофестивалях, не доходили і не доходять до українського глядача, хіба що крім постійних відвідувачів київського Будинку кіно.

А якщо з якимось твором узагалі знайомі тільки кілька сотень чи навіть тисяч людей – чи може він вважатися вершиною національної культури, навіть у разі, якщо так вважають експерти?

Якщо цей твір не справив впливу на свідомість десятків мільйонів співгромадян, хоч і міг би за своїм потенціалом це зробити, але ці співгромадяни надійно заблоковані від висот української культури "Русским радио" та детективами Дар’ї Донцової, - що взагалі тоді говорити про національну культуру?

Чи Шевченківська премія такому творові – це наче вінок на могилу нездійсненої надії з цвинтаря розстріляних ілюзій? І чи взагалі варто давати премію Шевченка – генія, який став ще за свого життя і масовим, і елітарним водночас, - тим, хто не зворушив, образно кажучи, ані плебс, ані патриціїв, нікого, крім купки фахівців?

З іншого боку, зрозуміло, що Шевченківська премія не може бути й уособленням смаків чи несмаків натовпу. Хто зараз пам'ятає усі ті "Печери Лейхтвейса" чи "Ваньки-Каїни", які були бестселерами у середовищі прикажчиків, гувернанток, цирульників та модисток початку ХХ століття?

А хто зараз міг би зачитуватися творами абсолютної більшості лауреатів Сталінських премій (хоча й там дивом траплялася справжня проза – "В окопах Сталінграда" Віктора Некрасова чи поезія з числа відзначених нагородою віршів Костянтина Симонова або Миколи Бажана), з книжок, які були бестселерами своєї доби і дуже подобалися радянському народові?

А от твори, які були адресовані певному елітарному колу, хай то буде малярство чи література, мають кращий шанс пережити свій час і стати надбанням часу прийдешнього, набувши значно більшу аудиторію. Як це не парадоксально.
Але, навіть якщо уявити, що смаки членів Шевченківського комітету бездоганні, як могло так статися, що "за бортом" лауреатства залишився Василь Барка – тепер уже назавжди?

Хіба не було зрозуміло, що він беззаперечно здобув собі місце в історії української літератури? Чи на членів комітету - а справа була ще за часів Кучми - хтось грізно "цитькнув" згори, щоб не давали премію людині, яка справді таки була запеклим антирадянщиком, та ще й описала Голодомор?

Утім, щось для піднесення престижу премії робилося. Вже кілька років, як виходить друком бібліотека вибраних творів лауреатів – хоч наклад і невеликий, по бібліотеках розходиться, і те добре.

Слава Богу, не треба вже говорити про гідний грошовий еквівалент вищої української відзнаки – за часи головування Івана Дзюби він зріс з 5 до 100 тисяч гривень. Річ далеко не зайва у добу, коли лише той український автор, котрий працює в експортному варіанті, не має значення, якому саме – російському, польському, німецькому чи англо-американському – може заробити собі на пристойне життя. І не тільки у суто матеріальному сенсі, а і в сенсі одного з вимірів престижності всього українського.

І насамкінець. Після ложки меду – добряча ложка дьогтю.

Чи може претендувати на статус національної премія, обговорення номінантів якої ведеться вкрай мляво, далеко не у всіх ЗМІ, а вручення якої не стає подією навіть другого, а то й третього рівня у житті нації?

Церемонія нагородження якої не конкурує на телебаченні бодай із "Золотим грамофоном", перетворюючись на щось правильно-нудне, тоді як сам Тарас Шевченко у своєму земному житті і творчості бував будь-яким, але тільки не "правильним", "канонічним" і тільки не занудним?

Запитань більше, аніж можливих відповідей. А тим часом чергові лауреати вже визначені, і більшість серед них – ті, чиї прізвища невідомі навіть більшій частині освіченого загалу, і при тому, очевидно, цілком професійні митці.

Але невідомі вони не зі своєї вини, і навіть не з вини цього загалу, як унаслідок тих історичних причин, що й досі роблять українську націю та культуру неповними й недобудованими.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"

P.S.: Президент Віктор Ющенко підписав указ про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Її лауреатами в цьому році стали 13 осіб.

Премією в розмірі 100 тис. грівень кожна отримали:

художник Євгеній Безниску за серію ілюстрацій до творів Івана Франка,

письменник Григорій Гусейнов за художньо-документальний життєпис у 9-ти книгах "Господні зерна",

письменник Ігор Качуровський за книгу "Променисті силуети",

поет Анатолій Кичиньский за книги "Пролітаючи над листопадом" і "Танець вогню",

диригент Валерій Матюхін за музично-художній проект "Музика від стародавніх часів до сьогодення",

художник Володимир Недяк за ілюстровану історію українського козацтва "Україна - козацька держава",

кобзар Василь Нечепа за концертну програму "У гуркотанні, риданні бандур",

публіцист Анатолій Погребной за публіцистичну трилогію "По зачарованому колу століть", "Раз ми є, то де?", "Поклик дужого чину ",

мистецтвознавець Зоя Чегусова за альбом-каталог "Декоративне мистецтво України кінця XX сторіччя . 200 імен".

режисер і ряд акторів Львівського театру імені Леся Курбаса - Володимир Кучинский, Олег Стефанов, Наталія Половинка, Андрій Водичев - за спектаклі за творами Платона, Сковороди, Стуса.



Як воно відбувалося

На здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2006 року
На розгляд Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка було представлено 74 твори і роботи. До другого туру конкурсу було допущено 66 творів і робіт. За підсумками таємного голосування до третього, завершального, туру конкурсу допущені такі кандидатури:
Безніско Євген. Серія ілюстрацій до творів Івана Франка (2004 – 2005). Представлено Львівським Національним університетом ім. І.Франка.

Гарбуз Володимир. Ілюстрації до „Кобзаря” Т.Г.Шевченка (2004). Представлено Асоціацією співробітників незалежних журналів.

Гаркуша Григорій. Концертна програма „Моя Україна” (2004 – 2005). Представлено Національною музичною академією ім.П.І.Чайковського.

Гирич Віктор (режисер-постановник), Френкель Михайло (сценограф), Гирич Анжеліка (актриса), Томусяк Валентин (актор), Чайковська Валерія (актриса). Вистава „Лісова пісня” в Київському академічному театрі юного глядача на Липках (2005). Предcтавлено Київським дитячим фондом.

Гнатюк Богдан (автор сценарію), Дудка Сергій (режисер), Гальченко Юрій (оператор). Телевізійний документальний фільм „Час темряви” (2003). Представлено Асоціацією дослідників Голодоморів в Україні.

Горинь Богдан. Документальний роман-есе „Туга Віктора Цимбала” (2005). Представлено музеєм історії м. Києва.

Гусейнов Григорій. Художньо-документальний життєпис „Господні зерна” (у 9-ти книгах) (2001 – 2004).
Представлено Науковим видавництвом „АКТА”.

Дацей Василь. Роман „Я тут випадково...” (2005). Представлено філологічним факультетом Університету ім. Матея Бела (Словаччина).

Дудар Євген. Вибрані твори „Галерея чудотворців” (у 2-х томах) (2003). Представлено Президією Національної Спілки письменників України.

Жигун Олександр (художній керівник хорової капели „Почайна”), Здоренко Віктор (головний диригент державного естрадно-симфонічного оркестру України). Музично-мистецькі програми „Шевченківські кантати”, „Духовна музика Європи ХVIII – ХІХ ст.”, „Чорні жнива”, „Невідомий Вериківський”.
Представлено ВУТ „Просвіта” ім.Т.Шевченка.

Качуровський Ігор. Книга „Променисті сильвети” (2002) (Німеччина).
Представлено Фондом інтелектуальної співпраці „Україна ХХІ століття”, Ніжинською міськрайонною Благодійною організацією „Ніжен”.

Кичинський Анатолій. Книги поезій „Пролітаючи над листопадом” (2004), „Танець вогню” (2005).
Представлено Херсонською обласною організацією Національної Спілки письменників України, Херсонською обласною організацією Національної Спілки художників України.

Ковтун Віктор (художник), Шкодовський Юрій (художник-дизайнер), Бабаєв Володимир (автор-розробник візуальних програм світло-звукової системи), Харченко Олександр (автор художніх композицій інтер’єрів музею). Художньо-дизайнерське оформлення музею „Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років” (2004 – 2005).
Представлено Українським Фондом культури.

Кононович Леонід. Роман „Тема для медитації” (2005).
Представлено Черкаським Національним університетом ім.Б.Хмельницького.

Кучинський Володимир (режисер-постановник), Стефанов Олег (актор), Половинка Наталія (актриса), Водичев Андрій (актор). Вистави за творами Г.Сковороди, Платона, В.Стуса в театрі імені Леся Курбаса (Львів) (2001-2004).
Представлено Управлінням культури Львівської міськдержадміністрації.

Лазуркевич Тарас, Созанський Олег. Концертні програми „Бандурна розмова” (2001 – 2005).
Представлено Національною Спілкою кобзарів України.

Левицький Михайло. Книга поезій „З останньої пелюстки літа” (2004).
Представлено Тернопільською обласною організацією Національної Спілки письмеників України.

Литовченко Наталія (автор концепції, ескізів, виконавець композицій), Бородай Олександр, Одайник Сергій (автори-виконавці композицій). Серія живописних панно „Мальовнича Україна” в приміщенні залізничного вокзалу м.Києва (2001).
Представлено Київською організацією Національної Спілки художників України.

Максимчук Святослав. Літературні концертні програми „Моя Шевченкіана”, „Моя Франкіана” (2003 – 2004).
Представлено Львівським літературно-меморіальним музеєм І. Франка.

Матюхін Валерій. Мистецький проект „Музика від старовинних часів до сьогодення” (2002 – 2004).
Представлено Національною Спілкою композиторів України.

Неборак Віктор. Книги поезій „Літостротон” (2001), „Повторення історій” (2005). Представлено видавництвом Національного Університету „Львівська політехніка”.

Недяк Володимир (керівник проекту). Ілюстрована історія „Україна – козацька держава” (2004).
Представлено Академією мистецтв України, редакцією газети „Літературна Україна”, Лебединським міським художнім музеєм.

Нечепа Василь. Концертна програма „В рокотанні, риданні бандур” (2004-2005). Представлено Українським Фондом культури.

Олефіренко Михайло. Роман-дилогія ”Пора цвітіння терну” (2005).
Представлено Харківським літературним музеєм.

Орел Лідія (упорядник), Пошивайло Ігор (редактор), Гончар Петро (художній редактор). Книга „Шевченків край: історико-культурні нариси” (2005).
Представлено Національною Спілкою майстрів народного мистецтва України.


Остафійчук Іван. Цикл живописних творів „Моя Україна” (2001 – 2004).
Представлено Інститутом народознавства Національної Академії наук України.

Перебийніс Петро. Лірична дилогія „Чотири вежі” (у двох томах) (2004).
Представлено Чернігівським літературно-меморіальним музеєм-заповідником М.М. Коцюбинського.

Погрібний Анатолій. Публіцистично-наукова трилогія „По зачарованому колу століть” (2001), „Раз ми є, то де?” (2003), „Поклик дужого чину” (2004).
Представлено Президією Національної Спілки письменників України, Київською організацією Національної Спілки письменників України, ВУТ „Просвіта” ім. Т.Шевченка.

Пономаренко Іван. Партії в оперних виставах „Набукко”, „Аїда” Дж.Верді та концертні програми 2003 – 2005 років.

Представлено Національною Всеукраїнською музичною Спілкою.

Рубан Василь. Книга „Бережа” (2005).
Представлено Київською обласною організацією Національної Спілки письменників України.

Стельмах Богдан. Книга поезій „Вірші про Україну” (2004).
Представлено Львівським відділенням Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка.


Степовик Дмитро. Книги „Українська ікона: іконотворчий досвід діаспори” (2003), „Історія української ікони Х-ХХ ст.” (2004).
Представлено Київською духовною семінарією і Академією УПЦ КП.

Стус Дмитро. Книга „Василь Стус: життя як творчість” (2004).
Представлено Луганським Національним педагогічним університетом ім. Т. Г. Шевченка.

Сукач Микола. Концертні програми з невідомих творів української симфонічної музики.
Представлено Чернігівським обласним філармонічним центром фестивалів та концертних програм.

Тарасюк Галина. Книги „Дама останнього лицаря” (2004), „Між пеклом і раєм” (2005).
Представлено редакцією журналу „Березіль”, редакцією газети „Буковинське віче”.

Федюк Тарас. Книга поезій „Таємна ложа” (2003).
Представлено редакцією журналу „Сучасність”.

Франчук Валерій. Цикл живописних робіт „Розгойдані дзвони пам’яті” (2001 – 2005). Представлено ВУТ „Просвіта” ім. Т.Шевченка.

Чегусова Зоя. Альбом-каталог „Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен” (2002).
Представлено Львівською Національною Академією мистецтв України.

Чередниченко Дмитро. Книга „Павло Чубинський” (2005).
Представлено Президією Національної Спілки письменників України, ВУТ „Просвіта” ім. Т.Шевченка.

Чорногуз Олег. Роман „Дари пігмеїв” (2005).
Представлено Президією Національної Спілки письменників України, редакцією журналу „Березіль”.

Шморгун Євген. Історичний роман „Сніги непочаті” (2005).
Представлено Острозьким районним об’єднанням ВУТ „Просвіта” ім. Т. Шевченка Рівненської області.

Яцюк Володимир. Книги „Малярство і графіка Тараса Шевченка: спостереження,
інтерпретації” (2003), „Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури. 1890 – 1940” (2004), „Віч-на-віч із Шевченком: іконографія 1838 – 1861 років” (2004).
Представлено Національним музеєм Тараса Шевченка.


______________________________________________
Звертаємося до творчих спілок, закладів культури і мистецтва, засобів масової інформації та громадськості з проханням взяти участь у публічному обговоренні названих у цьому списку творів і робіт.

Рецензії та відгуки просимо надсилати за адресою: Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка, вул.Прорізна 2, Київ-1, 01001. Тел.226-3223, тел./факс 278-1193.

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка



Шевченківську премію в Україні започаткували у 1962 році. Її першими лауреатами стали Олесь Гончар, Павло Тичина, Платон та Георгій Майбороди.
а також       Експертиза "Книжка року" - поезія "Голоси"