Західноукраїнська мистецька спілка / Львів
Організація власних та підтримка існуючих регіональних та мережевих конкурсів в різних жанрах українського мистецтва
Осередки поза Львовом
Наші меценати Наші меценати
Наші інформаційні спонсори
ГОЛОВНА
Духовна практика
Поезія
Проза
Публіцистика
Театр
Візуальне мистецтво
Поезія
Духовна практика
Публіцистика
Автори
Архів
Бібліотеки
Журнали
Cторінки
Для чого
Контакти

ВАША ПРОГРАМА


ПУБЛІЦИСТИКА. Культ. Література

Соціум

політика

економіка

право

Культ

філософія

релігія

література



Вікторія Шульга Криза класики "ЖанРу(а)"


" Я хочу читати. Бажаю, волію, жадаю, прагну. Мене так виростили і виховали, з книжок. Я - homo legens.
Книги - це моє марнотратство і моя маленька пристрасть з істотними наслідками. У числі тих наслідків прискорене серцебиття у місцях скупчення книжок, шалено палаючі очі від ошатних видань, тремтячі руки од відповідності вмісту та ваги тощо.

Буває, людина з дитинства прикипає до телевізора, великого екрану, вуличних забавок абощо. А трапляються справжнісінькі книжкові маніяки - за вуха од книжки не відірвеш.
Більшість моїх жадібних до читання знайомих водночас уважно, ледь не з колекціонерською шаною збирають власні бібліотеки ("бібліофільствують"). Так само і я хочу не просто поставити книгу на полицю, перегорнути кілька сторінок (на початку, наприкінці, де-інде - байдуже), я хочу перечитувати (згодом подумки), я хочу відчувати шорсткі, а чи гладенькі сторінки, запах задрукованого літерами паперу, фактуру палітурки - усі втілені фізичні принади тексту.
За В. Шкловським людина може бути включеною в світ за допомогою читання. Тобто цей процес є формою опосередкованої комунікації. Здається, з реклами: "Відстань між нами подолай...". Логічна цікавість стосовно актів такого специфічного спілкування: читання - то є розкіш? Так. Бо справжнє, воно вимагає вільного часу та надзвичайної концентрації людських сил, на які зазвичай цілком справедливо зазіхають оточуючі представники фауни, часом флори (рідні, друзі, знайомі, хатні, дикі тваринки, рослинки і подібні істоти-неістоти).

Епізодично з'ясовується, що дехто з перерахованих "золотоординців" є втіленням, мало не хрестоматійним, нечитача. Це надзвичайно (скоріше за все, патологічно) непридатна для споживання високоякісної друкованої інформації форма людського існування. Нечитачу властиві специфічні почуття - ревнощі, через які він усе життя вважає книги пожирачами часу - хронофагами. Звісно, трапляються (а особливо у наш час надзвичайних обсягів інформації неконтрольованої якості) книги-монстри, книги-мерці. Та й з них бібліопаталогоанатоми можуть видобути дещо корисне, принаймні для історії. Щоправда впертим нечитачам начхати і на книжкову історію, та будемо сподіватися, що їхня хвороба не передається повітряно-крапельним шляхом, а їхні мікроби неспроможні спричинити гниття тексту.

То все-таки, чого ж криза? Сказано - криза класики жанру, перейменована на "тра-та-та "ЖанРу(а)". А однією з ознак цієї кризочки є запаморочливі пахощі самвидаву. От уявіть собі, видали колись "Цинамонові крамниці" Бруно Шульца, тоді трішечки переселили його з творами (деякими) у віртуальний простір, зрештою пообіцяли перевидати у вересні 2002 року. "Обіцянка - цяцянка, а дурневі радість". Перепрошую, не "дурневі", а вельмишановному читачеві. У бібліотеці дають оте давнє видання на два тижні, ще на два можна безкоштовно подовжити, ще скількісь часу книгу можна утримувати, сплачуючи згідно тарифів. Та це ж не життя! От і потрапляє текст у світло ксерокопіювальних апаратів прямісінько з другого безкоштовного бібліотечного терміну.

Нас, людей читаючих, не 52 мільйони, та ми є. І нам досить нецікаво клонувати книги задля задоволення своїх, либонь морально-естетичних потреб. Все ж таки здатність мислити і оформлювати думки вважається ознакою саме людини, а писемність - здобутком розвиненої цивілізації.

Лишається одне питання: у чим завинили книголюби?




Матеріали щодо нашої історії і шляхів дезактивації історичного середовища ви можете знайти у непересічній книжці Миколи Горбатюка , анонси якої розміщені нижче.

E-mail: prisoner@rv.uar.net
Homepage: www.prisoner.com.ua

"...Несподівано в селі зчинилась паніка: уночі розносили повістки. Забрали і мого батька. Цілу ніч повз наше село їхали озброєні солдати. Що ж сталося? Виявляється, у дружній соціалістичній Чехословаччині міжнародний імперіалізм прагне взяти реванш. У школі нас навчали: "Доки існує імперіалізм, доти існує загроза військових конфліктів". Отже, і в соцтаборі не обійтися без військового втручання? Випадково, шукаючи музику на коротких хвилях, я почув правдиву розповідь про події у Чехословаччині і був вражений почутим. У той час закінчилось моє дитинство. Раніше, коли бачив несправедливість влади, то вважав це беззаконням місцевих чиновників і щоразу, зітхаючи, думав: "Ех, був би живий Ілліч…" Російськомовні закордонні радіостанції поволі розкривали мені очі на злочинну суть марксистсько-ленінської ідеології у світовому масштабі. Наша влада іменем народу послала війська, щоб допомогти братньому народові зберегти завоювання демократії і навести порядок у межах соціалістичного табору. Нехай так, але я не чув, щоб із народом радились. Мені було дуже жаль тих чужих людей, бо я виріс у колгоспному селі, а тому не хотів, щоб вони теж "скуштували" наших порядків та безкультур'я. Адже чехи та словаки будуть проклинати наш народ, а значить, в тому числі й мене! Ілюзії відносно вірності марксистсько-ленінського вчення почали танути, як сніг. Віру у торжество ідей марксизму-ленінізму здавна підривала сумна колгоспна дійсність. Колгоспники крали з колгоспу хто що тільки міг, тому що красти колгоспне гріхом не вважалося. В результаті колгоспні приміщення та техніка були у занедбаному вигляді, колгоспники п'яні, а худоба завжди голодною і тому худою...
Моя тітка Марія біля мого будинку присипала землею "підклад". Я взяв ці чари в руки і невдовзі в лікарню потрапив. Вона перша провідала мене після операції - підійшла, привітала, поцілувала, щиро співчувала, гостинцями пригощала. Додому молоко приносила та щиро мамі співчувала...
Мій зрадник, офіцер КДБ, діставав дефіцитні ліки, приносив заборонені книги, розповідав антирадянські анекдоти, розважав, щедро пригощав, давав уроки англійської мови, запрошував до себе у гуртожиток, до брата у село, до знайомої самотньої жінки на вечірку. А після мого арешту додому приходив із цукерками для мого малого сина та з магнітофоном за пазухою. Щиро співчував, заспокоював батьків, давав поради як виручити мене з біди… Слідчі, жартуючи та співчуваючи мені, "шили справу білими нитками". Пізніше улаштували трагікомедію "справедливого" суду. О, як вони, насолоджуючись цинізмом, підкреслено ввічливо, урочисто вели те закрите судове засідання. Як блищали зірки на кітелі прокурора, і як натхненно він говорив про мудрість комуністичної партії, миролюбиву політику уряду, справедливість закону, та про жахливий злочин, котрий я вчинив проти народу. Як же просив високий суд присудити мені п'ять років позбавлення волі, і як же потім суддя гордо, урочисто зачитував той запланований вирок! ...
Я довго міркував над тим хто у цьому світі є мудрим, а хто - дурнем. Найкраще цю тему розкрив у сибірському таборі мій приятель Володимир Федорович: "Один умный человек, заработав умом и руками много денег, построил дом, женился на красавице, а также написал трактат о мире. Другой же, втершись в доверие, его отравил, соблазнил вдову и женился на ней, а трактат выдал под своим именем. Вот и получил красавицу жену, дом, деньги покойного друга и всемирную славу в придачу. Кто из двоих друзей оказался умнее?". Подумавши, я відповів, що мудрішою є завжди та людина, котра ближча до Бога. З огляду на цю істину з усіх людей, котрі жили на Землі наймудрішим є Ісус Христос. Його бичували, насміхались, і несправедливо осудивши, розіп'яли на хресті, але попри усе Він мудріший за своїх зрадників, суддів та кривдників… Він наймудріший за усіх нас разом узятих! Захоплено посміхнувшись, мій приятель погодився зі мною і признався, що своєю відповіддю я його приємно здивував...
Чому ж першим президентом народ обрав саме Леоніда Макаровича Кравчука? Я давно помітив, що на усяку керівну посаду люди часто між принциповим, розторопним чоловіком та бездарним бюрократом обирають… нікудишнього управлінця. Чому? А тому що за спиною безтолкового керівника можна проводити будь-які махінації, красти все і вся, використовувати державне майно для власного збагачення, тощо. От і розікрали, розтягнули, розпродали державу за безцінь… Сьогодні наш перший всенародно обраний направо та наліво розповідає як він весь термін свого президентства напрочуд мудро керував державою. Що ж, новим політикам є в кого повчитися демагогії та пристосуванству…
Якщо стану президентом України колись, то не ворогів буду боятись, а… щоб різноманітні перевертні не задушили у обіймах, не зацілували до смерті… Мною, як і всіма іншими інакомислячими, займалась еліта правлячої компартії - співробітники КДБ. Антирадянських анекдотів знали безліч - робота в них така. Вони не були фанатиками комуністичної ідеї - прекрасно розуміли реалії життя та критично обговорювали, навіть обурювались непродуманими діями уряду! Ті, так звані "бійці незримого фронту," усвідомлювали, що чинять беззаконня, але… відкрито насолоджувались уседозволеністю, котру дає їм робота в державних репресивних органах. Я помічав: плювати вони хотіли на радянську систему як і на ту, котра її змінить - їм головне зберегти владу, щоб і далі жити у своє задоволення. І виявився правий: коли Союз "нерушимий" розвалюватись став, то ні один із них не пішов на барикади помирати зі словами "…и, как один умрём, в борьбе за это", а всі дружно перейшли служити новим господарям. Високопоставлені особи, котрі легко зрадили священне червоне знамено революції, так же легко здатні й жовто-блакитне зрадити… Прийшла незалежність - жодного ката не покарали. Не покарали, тому що всі вони, а також й ми винні, у кожного "рильце у пушку".
Ось такі люди зараз займають всі кабінети влади. Кожну порядну людину, котра якимсь чином потрапляє в ту систему, колишні партбюрократи закльовують, як зграя чорних ворон - білу.
Куплені засоби масової інформації переконують народ: "Не варто розсекречувати злочинців, агентів КДБ, всіляких "стукачів", "шісток", бо їх було так багато, що епідемія самогубств зруйнує, скалічить суспільство". Наскільки ж влада боїться правди, і як же жаліє різну сволоту!...

Copyright © 2000   ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА МИСТЕЦЬКА СПІЛКА.
Design © 2000      Yarema Holovetskyj.1-10-2000.