Західноукраїнська мистецька спілка - Львів | Організація та підтримка мистецьких конкурсів недвижимость в липецке Бібліотека кращих авторів нашого видання


Дана Рудик
м. Варшава

Мовчазна вечеря


В домі не буде нікого. Нікого...
І на душі буде темно і пусто.
Свічка краплинами часу заплаче,
на різнотрав'я спливатиме густо.
Гірко опуститься хліб поминальний
на обрус білий жертовним чеканням.
Вітру нічного обернеться шурхіт
в темних віконниць підсліпле зітхання.
Хрипко годинник вітатиме північ.
Хвиля шовкова вкриє розп'яття.
Пам'яті бранка, dona Desnuda
тричі промовить своє закляття.
Миртова гілка на рамі портретній.
Dona Desnuda викрикне ім'я...
Смерть, як дуенья стара за плечима
холодом жаху дихне їй на тім'я.
Чадно вівтарні конатимуть свічі...
Вірний закляттю, важкою ходою
Вежі Північної вічний Господар
тінь мовчазну приведе із собою.

Гаспидом страх заповзатиме в лоно.
Лоно гріховне...Dona Desnuda,
що тепер сльози, біль і сирітство -
випалить серце любовна облуда -
з привидом дике, блюзнірське весілля.
З тінню навіки єднання потворне...
Той, що байдуже стоятиме поряд,
слова не зронить і не пригорне.
Вироком в ніч закрадеться світанок.
Час на печать. Бо судилось прокляття.
З ним - неможливо, без нього не жити.
Що вороття, як немає каяття...

Вікна і двері - навхрест, щоб напевно.
Ладаном - стіни, аби змовкли ночі.
Дітям накажуть - триматись подалі.
Дівам нашепчуть - відводити очі...

* - Мовчазна вечеря - назва некромантичного ритуалу.

Контрданс

Лиш один тільки день
я дарую тобі.
Кажуть, днів бо таких не буває.
Пряно верес цвіте
у пожухлій траві,
з моховиння вужем виповзає.
День, що псом рудим став
у вологого листя в полоні,
скавулить, навісний,
шарпа тінь за рукав,
лиже літеплом наші долоні.
Ягід повна, колюча,
важка гілка глоду -
циганське причастя.
І з повітря вологого трунок хмільний
наливають нам сосни на щастя.
Сам верховний пернатий земних - Гавриїл
благодатно і амофорно,
шле дар злота з небес
і осінній контрданс
дивно зводить його волторна.
...Ніжний мій...
...Милий мій...
Мій невиправно милий...
Хто спростує нам плинно
той звихнутий світ -
від зачаття і до могили.
Але цей... Ми хотіли б
приспати тут час,
щоб хвилина летка - сторіччя.
Тільки Хронос неситий
пильніший за нас,
в павутині хова обличчя...


* * *
Сірий ряд глухих асоціацій
Розітнув крилом тривожно звук.
Хрип і схлип. Відсутність декорацій.
Дивний спазм одвічно дивних мук.

І в акордах раптом оживає
Брам старих просвітлена печаль.
Трепетно на серце натискає
Органіст, неначе на педаль.

Мовкне все. Несміло затихає
логіка, заламана давно.
Брук не дощ осінній поливає -
Кровопінне, жалобне вино.

В скроні б'є його гірка отрута,
І, здається, програно життя.
Лиш мелодія сумна, напівзабута
Ще дає Надії відчуття.

У блазнівських шатах і короні
Десь Любов спочила вічним сном,
Задрімала Віра на осонні
Під незрячим і чужим вікном.

Вже несе клепсидру Ангел смерті
У тонких, знекровлених руках...
Та високих регістрів осанна
Розганяє і скорботи, й страх.

З летаргії, хаосу, похмілля,
Із катарсису, сліз, каяття
Неофітом воскреса Надія,
Впертим паростком із небуття.

Щедро вмита водами хоралу,
Несмілива, так ніжно-крихка,
Знову сходить, знову вабить Мрія
До весни, любові і життя...


Сонет у передчутті весни.

Стара аноректичка, конаюча зима...
Тепер кінця свого вона вже не боїться.
Як терпко, спрагло бачиться пора,
Коли сніг вибляклий весною освятиться.

Ключ журавлиний срібним камертоном
Розбудить серце перелатане моє.
Розталих криг цілющим передзвоном
Весна примару днів пустих заллє.

На пам'яті блошиному базарі
За гріш дрібний куплю свій давній спогад -
Лукавий погляд і блаженний здогад...

Та ще мембраною бринітиме душа,
Коли Шагалових коханців ошалілих
Завзятий рій здійметься в небеса...


                  Dulle Griet
                  (Шалена Грета)

Вже не осінь. І ще не зима...
Знов, докупи згорнувши лаштунки,
Не зазнавши твоїх поцілунків,
Мертвим руслом бреду я одна.

Підганя мене пам'ять шалена.
Десь позаду залишивши страх,
На цибатих незграбних ногах
Тягнусь я крізь війну, навіжена.

Згарищ трупних долаючи дим,
Забуваю, як ніжністю зранив,
Як підступно, пекельно тиранив,
Закидаючи плетиво з рим.

Пересохлий мій рот прокляне
Все, що марилось перед світанком...
Оповитий весільним серпанком,
Кепський шолом вінчає мене.

Меч химерний стискає рука,
Волочу в другій скарб я свій грішний...
Лиш тебе, мій солодко-невтішний,
Грета вже не шука. Не шука...

                  Vers libre

Мені подарували кімоно.

Я розбила для Тебе японський сад
З альтанкою та озерцем.
Влаштувала для Тебе чайну церемонію.
Чи щось подібне до того.
Розмалювала синіми квітами
Вазу з тонкої порцеляни.
Теж для Тебе.
Почала цитувати Дао і Конфуція.
Розвісила всюди паперові ліхтарики.
Я...

Ти смачно сплюнув у порцелянову вазу.
Помочився в озерце із золотими рибками.
Сказав, що чай відгонить пліснявою.
А ще сказав, що йдеш від мене
До Стефи з привокзального буфету.
Вона чудово готує борщ і голубці.
І, взагалі...

Завтра я куплю собі танкістський шолом.

La boudeuse
(Картина А. Ватто, 1718 р.)
                  "Без жалю за минулим,
                  тривоги про майбутнє
                  ми весело ішли квітучим лугом,
                  попід яким ховалась прірва..."

                                    Граф де Сегюр,
                                    сучасник Ватто

      Віоли, тамбурини, клавікорди,
В обіймах меланхолії та снів,
Світ ілюзорності і анемічних слів -
      Розсипте срібло жалобних акордів!

     Гавот печальний - мрій опалих плід,
Під твій мотив провадять гру невірну
Рум'яна лялечка та кавалер манірний...
      Де ти, любові істинної слід?

      На тлі природи прісний ритуал.
Не піде обертом від нього голова,
Заздалегідь відомі вчинки та слова
      І штучних пристрастей невиразний фінал.

     Театр тіней, де щастя так примарне,
А граціозність щирість заміня.
Невиправний рокайль, буколіка німа
     Та дві душі загублені намарне.

      Чому ж у цій містичній чорноті
Так дивно тане плаття шовк важкий,
Крадеться відчай під тремтіння вій,
      І смерть живе в серцях, у темноті...

      Віоли, тамбурини й клавікорди,
Гряде вона, як грішний світ, стара
Пора прозрінь, всепрощення пора...
      Даруйте ж подих радісних акордів!