ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ

Фешак Адріана
2008.01.22 10:43
Я більше не плачу. У мене апатія.
У тебе дружина, у мене – вірші
Це не божевілля, якась псевдо стадія
Моїх особистих мурованих стін.
У мене цитрина, у мене цигарка,
Колега квадратний на вечір, в стіні
Це мій телевізор, - самотність квадратна,
А може в квадраті, у кубі, в житті…
Я більше не плачу, але й не сміюся
Цей псевдо вишкір з обличчя зійшов
Я его-віршам на папері молюся,
І рим не шукаю до слова «любов».
Дзвінки телефонні, стукіт у двері
Мені, що до того? Залиште, ідіть…
Мій погляд видлубує дірочку в стелі -
Це мій особистий, надуманий світ.
За стінами люди, щасливі, веселі
В людей, мабуть діти, родина, сім’я
А у мене вірші і багато паперу
В який загортаю безглузде життя.
Загортаю і спалюю. Але не плачу.
Не жаліюсь нікому, не прошу нічого.
Я сама щаслива, копійками здачу
Дали у тролейбусі, що їхав до Бога.

Ніка Новікова
2008.01.22 10:08
Мій любий Ікаре,
ти знову, ти знов на землі.
поламані крила
безсилі, і зранено груди.
так прагнув ту синь,
ніби місяц - цілунку зорі.
та небо скидає раз по раз,
Неначе Іуду.

Ти прагнеш, ти спраглий
до золота сонячних стріл;
до висі і хмар - у обійми
до неба від бруду.
і ось він, між небом
і брудом тонкий переділ!
і ти, ще незайманий агнець
Землею і людом,

на руки, а далі й на крила
спираєш себе;
летіти! О любий, не бачиш?
не бачить нічого.
лиш тихо осипалось пір'я
у прірву небес;
ти знову, ти знов на землі.
Не твоя перемога.

Мій любий Ікаре...
лежить між смарагдових трав.
так вірили крила,
що сонце для них золотіло...
а небо упало
давно. Та ніхто не сказав,
Ікару, що в нього злетіти
уже неможливо.
22.01.08

Наталка Трахтенберг
2008.01.21 22:31

Новонародженій весні
Складу слова напівзабуті,
Та сумнів, мов краплина ртуті,
Переливається в мені

Тугою краплею металу,
Важкою краплею води,
Незрозумілим для загалу
Густим передчуттям біди.

Любові непогідний ранок
В погідний день не перелить.
Те місце, де ще буде рана,
Уже болить. Уже болить.

Дмитро Штофель
2008.01.21 17:39
Смак вишневого кальяну
повномісячної ночі
тьмяне світло швидко тане
розімліло напівп’яно
тіло строчить миті сточні

Хтось з’являється щовечір
і запрошує на каву
у спідниці мов пливе чи
проліта кудись До речі
знає що іде вистава

Місяць щирий до нестями
множиться і плодить зорі
і таємними місцями
щоби світ його затямив
відображення просторі

у калюжах залишає

У розсіяному димі
неможливо заховатись
одягались молодими
гримувались щогодини
в рукави напхавши вати

Сиґарети – ніби сходи
винні чарки – то поруччя
що ведуть до кола згоди
де пов’язані всі зроду
із усім скороминучим

Дим усюди Надаремне
накликати свіжий вітер
Кава випита і ревне
намагання встати меркне
перед димним заповітом

„треба жити так щоб вмерти”

Леся Романчук
2008.01.21 17:37
Чого стовбичиш, мов ковтнув кілка?
Тенета сплів не згірш за павука,
підготував лизальний апарат,
от тільки покажіте, де лизать.
А як покажуть, то мерщій, в момент
зігнеться втроє, витрима хребет,
і поповзом з-попід вельможних п'ят
пилюку цілувати буде рад.

І має рацію — під певною п'ятою
пилюка та буває золотою.

А нализавшись тих поважних місць
під сонечком для себе пляц очисть.
Заплачено по дорогій ціні,
тепер платити будете мені.
Позичена корона — не своя.
Позичено якось вона сія,
і, хоч на перший погляд золота,
від поруху найменшого зліта.

Ото й стоїш, немов із бронзи литий,
і голову боїшся похилити.

Того що з пана пан — то є одне,
йому вінця і буря не схитне,
за ним шляхетні прадіди стоять,
він є, йому не треба удавать.
Тому простий він з кожним і привітний,
не пнеться ввись, а все одно помітний,
подасть старому і малому руку,
він з молоком засвоїв цю науку.

А ти за гривню ладен удавиться.
Ото між вами і уся різниця!

Володимир Гнєушев
2008.01.21 17:08
Ти не зникай, будь ласка, не зникай,
Міражний спів осіннього кохання,
У гомоні життя не заблукай,
Можливо, ця мелодія – остання...

Можливо, це останні теплі дні –
Вже ранки прохолодні і росисті,
Вже горобини світяться вогні
У переважно жовтому намисті...

Ти подивись, як золотіє ліс
На цьому святі зрілої природи!
Можливо, це останній бенефіс
Моєї сили і твоєї вроди...

Ванда Н
2008.01.21 17:00
Ані шторм, ані буря
води Ріки не збурять,
і перевізник хмурий
хилиться на весло

Явиться так неждано
тінь – божевільна панна,
болю цупкий серпанок
впав на гладке чоло

Він лиш окликне грубо;
та пересохлі губи -
чорні пелюстки згуби -
ронять щомить одне:

«Де ти, коханий, де ти?...»
Очі - кілкі багнети.
Дві золоті монети -
«Дядьку, візьміть мене

в човен…» Пекельне коло
відблиски сипле кволо,
від суєти спроквола
лине смутний потік

«Милий, що ти накоїв?...»
Голос води шумкої
гасне у супокої,
і позіхає Стікс…

Леся Романчук
2008.01.21 16:44
А що він винен? Що кому він винен?
— Він винен нам усім! — волають стіни.
— До підлості недовгая дорога, —
Зітхнула попід килимом підлога.
— Отої дяки вистачать повік нам! —
Від протягу продзеленчали вікна.
— А що трима печатка на папері? —
Мов прикрий докір прорипіли двері.
— Він винен, винен, винен! — виє ванна.
Засохла піна, корок від шампана
І леза від "Жіллетт" іржавожало
уже без вжитку жалібно лежали...
— Без нього стане пусткою оселя, —
Хитнула люстру на прощання стеля.
І лиш валіза черевом розкритим
Ковтала сорочки його сердито.

Марія Герман
2008.01.21 15:59
Якийсь гіркий у ночі присмак,
І зір її не гріє світло. Без таїни їх шовк.
І не чарує тихий присмерк,
І наче мертва вже поблідла,
І спів Морфея змовк.

Десь навкруги без переливів
Лежить молочний сніг і крига;
Розбиті фрески снів.
Прекрасні в величі й жахливі
Їх хвилі чар, та в час відлиги
Не ллються з берегів.

Так ніч для серця без любові
Солодкий колір див втрачає,
Й ману своїх прикрас.
А я шепчу (хоч те й не гоїть),
Що то не ніч, а я змінилась,
Бо чар омани згас.

Олександр Бойчук
2008.01.21 15:30
я слухаю твій голос
мене він огортає
як дим марихуани
як сон досвітанковий
як море в час вечірній
як павутинка в жовтні
як сніг під ліхтарями
як ковдра з леопарда

я слухаю твій голос
який щораз пірнає
в пастельні барви суму
в туманність Андромеди
у поле рум’янкове
у постіль полудневу
у весни безтурботні
у спогади про вічне

я слухаю твій голос
це все що зараз маю
це Всесвіт і піщинка
це мудрість і безглуздя
це реквієм і вíват
амброзія й отрута
це зречення й кохання
це ти і я в одному

я слухаю твій голос
мене він спонукає
вчинити амнезію
пришити собі крила
допити келих неба
і з’їсти власне серце
та дроти телефонні
стальними ланцюгами
скували мої рухи
я слухаю твій голос

Чорнява Жінка
2008.01.21 13:09
не варто було
в очі дивитись тобі
але запізно...
що ти казав про рази?
збились з рахунку давно...

Чорнява Жінка
2008.01.21 13:07
читай по губах
розмотуй клубочки думок
як не можеш вже чути
дзвінків телефонних
на розі уяви і яви…
за місячним світлом
рушають у вирій беззірний
блідою юрбою
твої тимчасові герої…
в цих натяках зимних
застигли всі сльози безглузді
і знаки пророчі
підкажуть дорогу скрізь дюни
де грають на дзвонах,
вібрують смарагдом цілющим
у мантрі священного Сонця
на струнах прийдешніх містерій……

Владимир Замшанский
2008.01.21 12:57
я твоею тайной стану
только ты мне то позволь...
застелю луга туманом
и долины исподволь
окраплю росою белой...
только ты мне разреши
чтоб надеждой
чтоб не смелой
вечер тайно согрешил.
и заветной лаской буду -
незабудкой на губах
на груди на лоне...
всюду!
дрожью сладостной в ногах
чтобы кончил разом вечер
дня и ночи тяжесть битв...

тайной чтобы
(чтобы вечной)
ты была моих молитв.

Золота Жінка
2008.01.21 12:14
Ну, припустимо, хочу:)
Ну щось там колись там хочу…
Та не твоїх кальсонів, канцон і дурних менад…
Ніч стікає губами – гарячий, як гріх, шоколад,
Коломбіно-цукерка, я знову тобі морочу

Мізки, серце і все, що лишилося в тебе, любий…
Кошенятком ласкавим приляж і скажи «Мур-мур»,
Мій смішний Казанова, мій ласий до втіх трубадур,
Що за ніч перемацав жіночу частину клюбу,

Хойті-хойті сюди, в тебе, певно, болить голівка,
Я тебе погойдаю на руцях, наллю розсіл,
Мій Жуане-Іване, надія найближчих сіл,
Твоє кредо довічне: «Менади, любов, горілка».


Ти втомився, я знаю. Та хочеш чайок з лимоном,
Бо похмілля – гребуче. Бо тіло болить і ниє…
Роздягайся, коханий. Я коцом тебе накрию.
Спи спокійно до ранку – і ніч золотим полоном

Заколише-задурить, і ти переспиш до ранку,
І пригоди покличуть, і сурма в штанах заграє…
Залишитися хочеш? Ні, любий, дурних немає.
Забирайся, тебе вже чекає нова коханка.

Останні надходження: 7 днів | 30 днів
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів






Наш самвидав
Вхід
Для входу в систему ви повинні надати Ім’я зареєстрованого користувача системи та правильний пароль.
Користувач: 
Пароль: