Стихія- води океан
Реве, пінить хвилі до біла
Земля, трави,квіти та гай
Повітря,рослини,звіри.
Спустись чоловічку
На мить до землі
Та глянь,подивися навлоло
Як нічиш поля
Воду,степ та моря
Ліси й гори губиш од вічна.
Шануй чоловічку
Ти красу земну
Отримав від Бога
Все даром
Земля є маленька
Краплинка в тобі
Від тебе залежить
Вічність.

Михайло Севрук Прага 2004 р.

Ансамбль квітів у моїм саду
Грав серенаду тиху, чарівну.
І полетів там звуків водограй у наш багатий український край.
Бринить роса на пелюсточках рожі,
Мов арфи струн торкають руки гожі.
Легко тремтить жасмину гілка,
Так, як співає голосна сопілка.
А матіоли, айстри, хризантеми
В романтиці пишуть поеми.
Лілеї білі, наче сніг, слова і ноти нам кладуть до ніг.
Конвалії, фіалки, первоцвіт меланхолійно обіймають світ.
І видихають п`янкі аромати,
Які вітри заносять до кімнати.
Послухай серенаду вечорову
І ти почуєш квітів спів, розмову.
Ти не злякайся, як настане тишина, –
Цю музику сприймає лиш душа.

Стомлені
Зваблені

За десяту переспали
І болить голова
Естакадами стали
Дратують слова

Я буду пестити
Під бокали сухого вина
Я хочу нести сни
Лише ті яких в тебе нема

Спилися кавою
Білі ми лілії
Захлинулися славою
Кілометри надій її

Ти в кіно не знялася
Щоб не плакав дивився
Що зав’яжеш клялася
Щоб я жив не сердився

Зеленого чаю
Налита піала
Я вірив i знаю
Як ти сумувала
В букети зібрала
Нас квітами звати
І сни впізнавала
Ти вмієш гадати

На карти, на вартість
На чесність піару
На сніг, на пісок
На сонця загару
Всміхаюсь нервовий
Ламаю гітару
Зникати звикаю
З тобою на пару

Піала пустою
Залишила знаки
Змиваю водою
Щоб краще не знати
Для кого є ти
Навіщо писати
Амурні листи
Не вмію гадати

Сонце моє
Ти моя радість
І мій політ
До тебе крилатий
Я засинаю
І прокидаюсь
Серцем бажаю
Тобі віддатись
Хочу ходити
Разом літати
Радість, любити
Тебе пізнавати
Квітко моя, ти
Цвіт твій весняний
Завжди медовий
Від тебе я п’яний

Давай закриємось в ванній
Затягним жалюзі звісно
Нам вдвох не буде там тісно
І подих, тіло до тіла

Ти зробиш все, що хотіла
Ти зробиш все, що бажала
І тілом вміло до тіла
Ти зробиш все, що хотіла

Секунди „сумерків”, кисень
Ковтаєш голосом хриплим
Бажань настирливих ливень
Під ним вся ніч пролетіла

Китайські палички, вишні
Ти дивишся поглядом хитро
Вже чай і піца холодні
Давай же виключим світло

Напившись з порожнього
Живеш спрагою
Яка вже знана тобі
Знова лякаєшся майбутнього
Бо минулого незрозумів
І терпиш
В обіймах життя
Даного Богом

Будеш жити
Не своїм я
В себе
І лякатися дня
Який колись настане
Бо ти
Хоч віруюча людина
Не живеш як христіянин

В тебе є тіло
Яке кричить
ДАЙ
І ти даєш без міри
А душа твоя завмира
В неї поживи немає
Всевишнього мабуть болить
Що ти пропадаєш
21.08.2006р.