Поетичні Майстерні. Володимир Ляшкевич. Неокласика | Західноукраїнська мистецька спілка - Львів
Авторська сторінка керівника
проекту "Поетичні майстерні"



Ляшкевич Володимир


'Неокласицизм'        
        


Листи Юліану.

(355 р. - 361 р.)

*
А зі спекою закінчилось і літо.
Далеч обріїв запінилась валами.
Та, як завжди тут, мій друже хворий світом,
все, як завжди: різновид одної драми.

Глядачів нема, займаю краще ложе.
Трохи смішно, бо найкраще і у мене,
і, погодься, виглядає вельми схоже
по стількох роках суєт на зміну сцени.

*
Тануть дні мої сьогодні наче хвилі,
наче хвилі перемелені пісками;
різні речі виявляючи, що скелі
днів минулих не тривожило роками.

Я руками щось роблю, чи не уперше,
уявляєш, сад не тільки місце блуду,
хоч останнім ще цікавлюся, та менше, -
видно шкодить пити і джерельну воду.

*
Перекинути вина би зо дві бочки
у струмок - до ніг поступливих служанок,
двох достатньо, пам'ятаєш ті деньочки,
Юліане, в Академі, і вакханок?

Подивись, яким стаю поважно-іншим -
у Піреї зупинив на днях гетеру,
миловидну, та задовольнився меншим,
аніж личило такому ад'юльтеру...

*
Сорок літ, а не псую богам забави -
добрий дім, духмяний сад, дружина, діти.
Ніби й клопоту - що виноград на славу,
що в Афін й одна печаль - старе допити.

А старого назбиралося без ліку,
добре нині - незагойні люблять рани,
і давати замість відповіді в пику,
звісно, в диспуті найперші - християни.

*
Лик зберіг, та з Академії пішов я.
Міг податися, як всі, в Константинополь
і примножити собою марнослів'я,
та тримає ще оці Пірей, Акрополь.

Ти сміятимешся, бо в Афінах греків
залишилося, як статуй, - тільки й мови,
що коли сюди прибудуть юрби скіфів
то від стін їх відганятимуть лиш сови.

*
Не наснилось? Вінценосного сестриця,
що за тебе замовляла завше слово,
вийде заміж незабаром?! - колісниця
разом з нею понесе тебе святково -

з Академії садів назустріч всьому,
що жадав ти пережити... Милий друже!
я бажаю тобі щастя у малому,
а великому Юпітер допоможе...

*
Видавалось - готувала осінь бурі,
видавалось - непотрібні грянуть битви,
стало ж інше - той, що шаленів на троні
захворів і ось помер, почув молитви.

І тепер ти Імператор, я ж бездумно
так, за звичкою, пишу тобі всіляке,
і від радості хвилююся помітно,
не подумай, що відношення двояке.

*
Вчора з сином були в місті - подивитись
християн - розчервоніли від образи:
"раз дозволили "старим" богам молитись,
Судний день, - кричать, - відмінить всі укази." *

Виглядають кожен день свого Месію,
не працюють, жебракують, і без тями
сперечаються. Вже ні про що не мрію,
лиш би доля не складалась їх вустами.

*
Все воюєш? і, хвала богам, успішно.
А без воєн що робитимеш, гадаю
нудьгуватимеш, бо правити невтішно
цим юрмовищем розбурханим без краю.

Може кинеш все подібно Одіссею,
попливемо світ за очі, Юліане,
і протиснемось останньою стезею
до світів над Єлисейськими полями?

*
Зовсім хмуро і птахами вкрите небо.
Сіра осінь, пізня осінь понад нами.
Вік закінчується певно наш - підемо
у невдовзі за птахами, за богами.

А за ними, звісно, рухатися можна
доки знову не дістанешся до храму,
будь-якого, де уже не огорожа,
але чернь зупинить - викінчити драму.

*
Як раптово Ти помер... Невже від рани...
Я пожертви склав. Я відчитав молитви.
Розпродав добро. Віддав ключі від брами
іудею - "переможцю" торгу-битви.

Під вітрилом мчу тепер з попутнім вітром.
І роздумую про дім небес над нами.
Там людей нема, раз дім той повен світлом,
чи ж бо тут, в пітьмі, породженій димами?


* - Указ імператора Юліана, щодо віротерпимості.
м. Львів. 2003р.