Поетичні майстерні - Ляшкевич В. - Неокласицизм
      Авторська сторінка керівника
      проекту "Поетичні майстерні"



Ляшкевич Володимир



'Неокласицизм'     
      



Cутінки
I
Протяжний грім зі зміненою суттю.
Величний феєрверк з нагоди в'їзду
до міста імператора наклейок.
У небі гаснуть зорі й розквітають
піротехнічні спалахи. Від свисту
біжить відлуння київських байок,
як вчора казочок донецьких.
Постріл,
і ще раз постріл в небо, опадають
на подірявлені дахи відбитки
тріумфу, переможені зітхають.
В театрі, поруч, зображає смерть
актор-коханець, - повзає по сцені.
У "вбивці" жах в очах, хвилини тануть,
а він ніяк не витягне пістоля.
Лунають нові постріли нізвідки,
у залі сміх, коханець прагне кулі,
яка б скінчила все, повзе до вбивці.
"Стріляй" - скандує публіка.
Фонтани
у небі над театром пригасають.
"Ревнивий муж" витягує пістоля
і б'є ним раз і другий - "вмри нещасний!".
Нещасний затихає...
Імператор
кидає фішки на червоне, доля
ще посміхається йому, прекрасний
і день, і вечір - вічності...
Мисливці
його вполюють тільки завтра. Завтра
у місто зійде новий імператор...

II
Чудовий вечір. Відцвітають липи.
Після дощу на цій алеї пусто
і затишно, бомонд, що народився
в робітника з селянкою в капусті -
інтелігентній смузі поміж ріпи -
з нагоди опадів кудись подівся.
І тільки я, дитя смішного шлюбу
блакитної і чорної крові,
тут розважаю простір гонорово, -
без тебе, що непевним "селяві"
не поясниш без елементів глуму
понад собою, збоченим у слово.

Твоїм останнім було гнівне "досить!".
Звичайно "досить" мало на увазі
не цю алею, сутінки, повітря,
а швидше все оте, що наповняє
ідіотизмом обсяг, і, на разі,
від частих опадів десь зникло. Мрія,
до зникнень цих причетна, певно, має
властивість видозмінювати досвід -
відтак облагороджувати простір
присутністю своєю, що не привід
поверненню твоєму, та хто знає
насправді мрії - силу, вимір, розмір?

Глибоке завечір'я . Стрій будинків,
вчепившись жовтими очима мряки,
грузьким ковчегом плине в обрій ночі,
запевне в тропіки. Жарке повітря
вертається назад, немов ніякий
вже не остудить дощ земної плоті,
що, літнього сягнувши повноліття,
жадає не зимових дій і вчинків.
Я думаю - знайти за тебе ближчу
не вдасться тут, в западині між храмів,
в еклектиці покритих тинком зламів,
і називатиму тобою іншу
до осені, коли заслабле листя
ховати перестане вертикалі.

III
Нічних рапсодій панночок тендітних
вервечка молитовна пасмо вулиць
повила-оповила, захопила...
Обіймів течія з химер цегляних
виточує зображення подробиць
всілякого використання тіла.
"Єднання, сестри і брати, для діла!", -
повчає скаменілий богомолець
самотнього отця, що стис руками
розчахнуту принадами уяву
й шукає над дахами плин невинних,
чомусь невидимих земним, святих.
Муж скаменілий ловить пальцем мряку
і вчить отця до проявів рослинних,
та мох і патина не тішать серця, -
живий святенник мертвому не рівня.



м. Львів. 2003 р.