Поетичні майстерні | Західноукраїнська мистецька спілка - Львів Купить диплом Киров подробности здесь.
      Авторська сторінка керівника
      проекту "Поетичні майстерні"



Ляшкевич Володимир



'Неокласицизм'



ХРОНІКИ ЗАБУТИХ ЧАСІВ. Мукачево
70-ті, 80-ті, 90-ті


(90-ті)
В цьому вистиглому місті,
де минуле цікавіше
кожним попереднім роком, -
особливий відлік часу.
Наче розшуки у змісті
підійшли до крапки й більше
не цікавились предметом,
тільки крапкою, що масу
через себе пропустила,
мов піски крізь отвір істин,
на той бік, -
порожність тіла
виваливши для оглядин.

Відчуття - сумна безвихідь,
(чи клепсидру перекинуть?)
миті звиті в нескінчення,
зливи, і тумани зранку,
річки повноводний вихід
під набат церков і, мабуть,
з виноградного бродіння
врослий в обрій привид замку.

Видається всім тут нині
"хепі-енд" не дали в спадок,
та, можливо, в сім безплинні
рух отримує початок.

(60-70-ті)
На екрані мого зору
самочинно крутять плівку,
заповняючи безлюдність,
безподійність, чорно-білість
чимось давнім, видно з твору,
писаного під копірку
про трудящих і натхнення,
відданість, майбутню ситість...

...Шумний велелюдний натовп;
гурт молочних ідіотів,
що стрибають між дорослих,
між глузливих транспарантів.
"Вчись як Ленін - дітвора!"
Кричимо - "Ура! Ура!"
"Слава трудовому класу!"
"Поступу - надійну базу!"...
Кричимо - "Ура! Ура!"
"Вчись як Ленін - дітвора!"
Під ногами у скульптури
звилися в клубок фігури...

Шістдесяті, -
кажуть статок
вже не той, що був раніше.
В голому нутрі будинку
дітки підростають дружно.
Із палких сімейних сварок
тягнучи найцікавіше -
кольорову радість буту.
В сірому лише натужно
вулицею безупинно
ляскотять громади (зйомки
із неофіційних, звісно) -
мчать братам на шию танки.

(70-ті)
В перемовах про воєнне
зводяться й вісімдесяті.
Невеличкий дім напроти
раптом вимовк,
ніби з горла
зв'язки видерли, -
буденним
переміщенням
здійняті
полишають свої соти
городян останні перла.

Впустять їх, до всього звичних,
в край обітований дверці
зі скарбом дітей невдячних
і з болячками на серці.

Глянь, і ще додалось місця
для отих, що з гір спускались,
чи вилущувались з днища
переможної армади,
й під кремлівським отчим оком
розселялись, розселялись,
щоб зростала єдність вища
комунальної громади,
щоби поєднались види
за партійністю,
соцпунктом,
щоб урешті-решт зробилось
щось таке з родючим ґрунтом.

"Нащо грунт, полетимо, -
лиш надуємось і вйо..."

(80-ті)
Змішування зразу всього
веселково тішить мозок.
А за станом ейфорії
тихо підступає кома.
Ось про неї в рідній школі
не давалось жодних зносок,
як і про здійсненність мрії
всіх пролетарів.
Це втома
моїх вчителів гнітила,
чи осягнення любові,
і краси, що рвуть вітрила
і не піддаються змові?
Дивина,
клепали школи
до навали, за навали,
по-старому, по-новому, -
та одну для власті згубність.
Щоби понад берегами
плину часу проступали
гул старий на боці тому,
а на цьому - всевідсутність.
Де і зустріч - протиріччя
правилам усім. І диво,
коли розшуки обличчя
припиняються щасливо.

(90-ті)
Це лице таке знайоме -
внутрішнім розкутим зором
не у себе, значно глибше,
у розмови із Платоном -
про вагоме й невагоме,
що відлунює повтором, -
чи вмаляє вічність віще
торжество душі над тліном.
Постать тане, наче свічка,
нерозпізнана на дотик.
Тягне вздовж алеї річка
лисих гір зломстивий подих.

І стоїш, не відшукавши,
в собі сил, аби спинити,
хоч на хвилю, рух невпинний.
Мов у паралельнім світі
образ істини пізнавши,
в цьому можеш тільки вити,
або вибити докладний
по усьому фронту кліті
древній, з "Книги Мертвих", витяг
промовлянь майбутніх Суду
перед тим, як з дірки в грудях
виймуть серце повне блуду.

Ніч - немов предвічність. Тиша.
Зорі поміж хмар - єдині,
хто пояснює довкілля
і невпинний рух примарний
через тротуар до річки
огорож, парканів, тинів...
Очевидне божевілля
чи портрет міщан астральний?
Місто, знудившись суспільним,
по рукам пішло, - свободу,
й неозначеність зустрівши
видно як винагороду.


м. Львів. 1998р.