Поетичні майстерні - Костянтин Кавафіс | Західноукраїнська мистецька спілка - Львів
Авторська сторінка керівника
проекту "Поетичні майстерні"




Ляшкевич Володимир


                           
  КОСТЯНТИН КАВАФІС (1863 - 1933рр.)                           

    В ОЧІКУВАННІ ВАРВАРІВ 1904 р.
                        

Переклад: Генадій Шмаков (1940-1988), Йосиф Бродський (1988),
В. Ляшкевич

- Чого ждемо, зібравшись тут, на площі, ми?

Сьогодні в місто прибувають варвари.

- Чом бездіяльним є Сенат? Чому сенатори
сидять і не законодавствують?

Сьогодні в місто прибувають варвари.
Тож нащо нам Сенат з його законами?
Ось прийдуть варвари й дадуть закони нам.

- Чому так рано Імператор підійнявся?
Чому сидить він у міських воріт на троні
при всіх регаліях, у золотій короні?

Сьогодні в місто прибувають варвари,
й чекає їх проводиря наш Імператор,
щоб піднести йому сувій пергаментний,
в якому наперед описані
як всі звання врочисті, так і титули.

- Чому з ним консули обоє й претори
зрання в розшитих сріблом тогах багряних?
Чому на них браслети з аметистами?
Чому в руках їх жезли, що прикрашені
і срібним й золотим чеканенням?

Тому, що варвари очікуються нині,
а красномовство варварів виснажує.

- А чим сум'яття пояснити несподіване,
обличь розгубленість? І те, що вулиці
і площі так раптово обезлюдніли,
що у будинках мешканці ховаються?

- Та тим, що сутеніє вже, а варвари
не прибули. І що гінці розіслані
з кордонів шлють: нема вже в світі варварів.

Та як нам бути, далі як без варварів?
Вони для нас подобу мали виходу!

1904 р.


СТІНИ

Безжально-байдуже, безсовісно, нахабно так,
звели глухонімі навколо мене стіни.
Я замурований у них. Сюди потрапив як?!
Не охопити розумінням переміни.

Я міг багато ще зробити - кров не стигла -
та проморгав я будівництво, мов осліп.
Я не помітив мурування, кладки цегли,
поволі, та безповоротно, так
від мене вкрали світ...

1896 р.

БОГ ПОКИДАЄ АНТОНІЯ

Коли ти розчуєш раптово, опівночі,
процесії співи незримої, звуки
подзвякування цимбалів, - не ремствуй
на зникле везіння, що прахом пішло -
вся праця, всі плани, усі сподівання.
Ти не оплакуй усе це даремно,
а вимови мужньо "прощай" твоїй мрії,
тебе покидаючій, Олександрії.

І головне - ти себе обманути не пробуй,
не уявляй, що це - мряка, химерності слуху,
що то здалося тобі - себе не принижуй.
А твердо і мужньо - як личить тому, кому було
даровано долею дивне це місто, -
ступай до вікна, прочини його, слухай -
нехай і з прихованим страхом і відчаєм,
але без сліз, без того нутряного тремтіння, -
слухай як радість останню твою, переспіви
дивної тої процесії, звідки цимбали
мірно видзвонюють, й так попрощайся з твоєю,
назавжди тебе покидаючою,
Олександрією.