Постмодернізм | Ляшкевич Володимир - Львів
Авторська сторінка керівника проекту
"Поетичні майстерні"



Володимир Ляшкевич



'Постмодернізм'


* * *

А ще - дощі, холодне серце неба,
відсутність обрію, засмучені будинки.
Мене дивує, що якась потреба
тебе веде сюди, втім і для жінки
властиве відчуття оволодіння,
як краще кредо з часу сотворіння?

Ти юна, щоб робити вірні вчинки?
Тому за них і не тобі відповідати?
Та за лібрето вулиць платять ринки.
Всім перехожим є ціна, продажні дати.
І в тобі є ціна, ти з нею згідна?
Не згідна? - що ж, ти вельми своєрідна.

Втім, скільки коштує талант і тіло,
жіноче гарне тіло, і з душею?
Я заплатив би, заплатив би сміло,
і виточив новітню Галатею.
Та ти не ціниш гроші, прагнеш волі,
як пташка гнізда в'єш на кронах долі.

Де сильний вітер, дівчинко, холодний
і дужий вітер, спокою немає,
і вигляд знизу, далебі, не модний, -
що сонце ті верхів'я зігріває
не має значення коли прозорість
вивершує парадоксальна зрілість.

Ось, бачиш, як складається незвично -
ти прагнеш міста, де воно відсутнє,
кохання, пристрастей, де споконвічно
живе самотність - безтілесне сутнє -
і раптом ти права? І сон вчорашній
візьме й здійсниться. Світе бідолашний! -

"дорога, що примножувала юрби
одного сонячного ранку зникла.
А ти, яка ходити завше звикла
не так, як інші, посміхалась, ніби
не диво, що шляхи попропадали,
мовляв, такі часи тепер настали..."

Не розрізнити звичне і незвичне.
Твоє незвичне з моїм не з'єднати.
Це доказ, андрогену не бувати,
що з огляду на вічність симпатичне
продовження сюжету про кохання
в контексті відчуття оволодіння.

Оволодіння, імовірно, раєм?
Відмовитись чи згодитись - незручно.
"Незручно" певно ключ, з яким за краєм -
продовження, що згодом буде, звично,
опісля "зручно", після - "гармонійно",
"прекрасно", "класно", "мило", "розчудесно".

Втім, як кохання, володіння - ноша,
союз атланта і каріатиди,
і "світять" тільки: сивини пороша
й облуплені архітектурні види
на будь-яке майбутнє - "вмерли спільно,
не кинувши набуте добровільно".

Не кращий приклад? - виключень немає -
закам'янілість спроб матеріальних
у невгамовній пристрасті зростає
з кладовищами залишків печальних.
Високолобі кажуть - ентропія,
а я тобі на вушко: є надія?

Вікно навпроти відбиває вежу,
де крутить стрілками старий годинник -
у інший бік для мене, скільки стежу, -
час, з огляду й на твій портрет, що виник
по відповіді, в ладі з відчуттями,
йде до народження, а не до ями.

Не так погано? Вибір перспективи -
направду - тільки пошук відображень,
в яких життя, приховані мотиви
здобутків і утрат, жадань і вражень,
Поглянь довкола себе мила діво,
здобудь хоча б одне відбитка диво.


м. Львів. 2003 р.