Постмодернізм | Ляшкевич Володимир - Львів
Авторська сторінка керівника
проекту "Поетичні майстерні"


Ляшкевич Володимир  


'Постмодернізм'
 



Із подорожей Синбада.

муз. на кшталт - Ravel "Bolero"
1
Вона


Мої левади соковиті.
Покої тихі і убрані.
Причаль човна в чарівні миті
мого світанку, стань на трави,
росою вкриті. Квіти ранні
тебе спровадять до стежини.
Вона кружляє, правда, краще
йти навпростець, кущі ожини
розступляться, і мої пави
не закричать, їм, гордим, важче,
як і мені, прощання зріти, -
тоді кричать, а я співаю…
так сумно, сумно, наче діти,
що просять милостині всюди...

Ти ж не підеш від мене? Знаю,
наш ранок тишею дзвінкою
огорне поступ, крок за кроком,
у мармур сходів під тобою,
дверей дихання, у тремтіння,
що дужим, радісним потоком,
палац наповнить нетерпінням, -
твоєю, милий мій, жагою,
моїм солодким павутинням.
Та будь уважніший - принади
відразу не зминай вагою -
чудовисько не спить ніколи.
Чудовиську не до покою, -
воно чатує...
Звуки мови
хай увійдуть у моє серце, -
о, говори мені! - про лови,
що ти мисливець, що в люстерце
глядить прекрасна здобич, мов би
милується собі в озерце,
а ти боїшся сполохати
її тремтливу, гарну, щоби
не втратити, не погубити...
Мій страх - єдине, звідки взнає
чудовисько про нас...
Стискати
не поспішай обійми, милий, -
не поспішай, допоки має
пророцтво збутися чи доля,

я би довірилась останній,
бо перше - гірше, ніж неволя,
ти віриш у пророцтва? Кажуть,
їх можна оминати? Дивні,
між тим, стаються з нами речі,
коли тілесно муж полюбить -
це змінює дівчатам очі,
волосся, тіло, я боюся,
а цей, мій страх, тебе й погубить...

2
Він


Мій човен бурею поранений. Як риби
на берег кинуті здихати над водою
супутники мої і слуги. Скелі-глиби
сторожею зійшлися зусібіч - замкнули
нас у тіснині між прибоєм і жагою.

О котрий день кидає погляд око сонця
через пороги круч лише заради того,
аби перевести ходу непевну серця
зі сновидінь до марення, й затим відплисти,
переконавшись у повзучості живого.

І я також, напевно розуму позбувшись,
броджу, блукаю невідомими садами,
вчуваю крики пав, куди би не поткнувшись
до тої самої виходжу знову стежки,
немов чаклує хто. Аллах! О будь же з нами!

Напевно жінка це, жадаюча кохання,
начаклувала так, сюди приворожила.
Напевно жінка! - відьма чи раба жадання -
невпинно кличе: “йди-прийди до мене, милий!”
Безсилий я, несуть мене тих чарів крила…

3
Чудовисько


Спочатку обрій проковтнули води…

Затим гра світла тішила й давала
уяві простір для бентежливих дерзань.

Навчився з променів ліпити форми,
свою самотність в них переносити.
І щось у горщиках вирощував отих.

З-тим гіркоту моїх утрат минулих
я пережив, і твердь створив плавучу,
і відгомін краси на ній живої, і
Її, прекраснішу з жінок, для чогось…
Для себе, видимо…
Я помилився -
живе належати не може. Помилявся,
коли вважав, що нас єднає доля.
Що ми пливемо в напрямку одному,
і, входячи до снів її як спраглий муж,
удень залишусь в ній, хоча б у згадках.

Серед людей вона б жила щасливо,
і між улюблених онуків відцвіла б.
А я подарував їй лик безсмертя.
Взамін жіночої земної миті
вона отримала жадання смерті.

І скільки вмерло вже в її руках
відважних моряків - за буйством плоті
відразу наступала мить розплати...
А я цей горщик маю берегти.

Взамін минулого самотнього життя
отримав я химеру насолоди.

Я помилявся - обрій мій не змили води.


4
Він


О хвилі чисті! о глибини світлі неба!
Слухняна іграшка в руках дбайливих долі
я - порятований! О ні одна потреба
мене не зможе більше звабити до мандрів!
Достатньо болі й крові на руках! Доволі!

А, ці жінки! О, ці чаклунки! Досить! Досить!
Хто міг очікувати, що тендітне тіло
у найсолодшу мить злиття мене примусить
з життям прощатися! слизькі зміїні кільця
я пам’ятатиму, щоб знову не кортіло!

Коли би не потвора, що змію зманила
на себе кинутися, був би нині мертвий!
Але як пристрасно змія її обвила!
І як ненависно кусала. Я вбивав їх,
а їй і байдуже - не припиняла жерти!

Удвох зібралися поласувати мною!
Не поділили тільки здобичі слабкої!
Дурні не знали з ким узялися до бою,
кому Єдиний все живе вручив для втіхи!
і насолод Творця від сутності палкої.


м. Львів. 2005 р.