Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
      Бібліотека нашого видання


Ярослав Драганчук

( м. ?)

написати листа


ЛІРИКА


Я залишився там, де ми ще разом,
Де кожен доторк,
кожен подих,
кожен звук,
Відлунюють в мені німим сарказмом
Болючих, призабутих давніх мук.
Я залишився там,
де ми ще поряд -
В далекій,
дорогій країні снів,
Де навіть випадковий ніжний погляд
Говорить так багато і без слів.
Я залишився, чуєш? І не можу,
Не можу повернутися назад...
Весну оту далеку і тривожну
Ношу у серці -
стільки днів підряд.
 
 

За В.Симоненком
 
Ти не зможеш мене забути
За пластами ночей і днів
Ти не зможеш мене збагнути,
Хоч би я на вогні згорів
 
Ти не зможеш мене любити,
Ненавидіть не зможеш теж.
Залишається тільки жити -
Може правду оцю збагнеш.
 
 
Чорним, по білому - чорним
на голубому фоні.
Пензлем у фарбі горя
по небу безхмарних надій.
Зустріч, немов розлука.
Смуток у фарбі долі.
Я вибираю колір -
чорний чи голубий?
Доля… А може - білий?
Він чистотою манить
І запливає в душу
голубизною мрій.
Але безжальний чорний
мрії і святість палить.
Я вибираю колір.
І вибираю свій.
Чорним, по білім - чорним.
Навіть кохання - мука.
Нам не судилось разом.
Я не знаходжу слів.
Де вона є взаємність -
серце відчайно стука.
Чорним повзе розлука,
одноманітність днів.
 
Згасає день. Ну от і зовсім згас.
І я, зовсім один на білім світі,
В полоні ночі, о, який вже раз,
Твого листа читаю. В шибку вітер
Мені постукав. Блимнула зоря
І затремтіла солоно на віях.
Я задубів. Спинилася земля.
Мене ніхто на світі не зігріє.
Там тільки степ і лютий вітрюган.
Ночами хуртовина вовком виє.
Всевишній бог возвів мене у сан
Самотності. Усі ми не святії.
І я також. І ти, маленька, й ти.
Не каюся, ні хвилі не жалію.
Ти хочеш досягнути висоти,
Я ж - глибини - і птицею не вмію.
Віщують ранок півні на зорі,
І я, зовсім один на білім світі,
Молюсь за тебе богу на землі
І вірую, що за зимою - літо.
   
Ми не зустрінемось більше ніколи.
Я не скажу тобі щось головне.
Ти відійдеш в зачароване коло,
Коло, в якому не буде мене.

Клени затужать. Вітер задує
Нашої зустрічі ніжну свічу.
Ні, на прощання я не поцілую,
Хоч, може, потім собі не прощу…
 
 
 
 
Високий замок.
І, наче доля, - хитка спіраль.
Вершина сонця.
Вершина болю.
Туманна даль.
Розтанув обрій в завісі сірій,
Лиш поїзди
Кричать протяжно і очманіло,
Як в час біди.
 
Не видно сонця,
Не видно світу.
Лиш цей туман…
Колись між нами
Буяло літо -
Усе обман…

Нежданий вітер в долю зачастив.
Волосся рве і б`є відчайно в груди,
Обпалюючи холодом. А все ж
Я не зверну. І хай мене остудить
Безжальна смерть, що палить всі мости
І надає притулок безпритульним.
Я не зверну. А ти, кохана, ти?
Чи ти зумієш берег віднайти
І в темряві, не знаючи дороги,
Пустелю цю безлюдну перейти,
Кохаючи і віруючи в бога?
Чи зможеш ти у пеклі самоти
Очиститись, і, не проклявши долю,
Немов вербова гілка прорости,
Усім на зло розквітнути весною?
Шалений вітер. А навколо - ніч…
І лише ми у темряві з тобою.
Сліпі. Ідем навпомацки. Дурні!
Ми хочем обдурити власні долі.
Моя - ця ніч, без крихітки тепла.
У ній лише самотність і безвихідь.
Твоя дорога поруч пролягла.
Хоча вона і сонячна, і тиха,
Однаково, кричу тобі привіт,
Надірвано кричу тобі із ночі.
Нікого навкруги. Холодний світ.
І лиш безжальний вітер - пилом в очі.
 
 
 
Анемія артерій вулиць.
Майже шоковий в мене стан.
Жовте листя розлуки губить
На бруківку сумний каштан.
Ці машини - такі ж самотні -
Без мети, без надії, слів.
А дорогами бродить осінь
В лабіринті ночей і днів.
Тихо так на Високім замку.
Там лишився чуттєвий рай.
І несе нас до полустанку
Неохочих старий трамвай.
А на скроні лягає втома.
Ще година… Військовій зал.
Я на ранок вже буду вдома,
Залишається лиш вокзал.
Залишається тільки серце
І жагуча, палка любов.
…Поїзд тихо у ніч несеться
І у жилах пульсує кров.

За тобою затужить небо
І заплаче сумним дощем.
Буде біль. Буде ніч без тебе
І засвітиться довгим днем.
За тобою погаснуть зорі,
Ті, що тішили нас не раз.
Я забуду про біль і горе
І в чеканні загублю час.
За тобою багряним листом
Замете всі стежини в сад.
Сумовито якось, врочисто
Обернуся ще раз назад -
І піду. Не зупинить злива,
Не врятують твої листи.
Ти, звичайно, будеш щаслива
І зумієш себе знайти.
 
 
 
 
Я залишаюсь в шумі дощу,
сумом безсонним вікон.
Не потривожу, не закричу.
Не дотягнуся. Тільки
інколи тихо гляну в вікно
місяця мудрим оком.
Лиш обійму тебе синім сном -
трепетним і глибоким.
Я залишаюсь серцебиттям,
хвилі прозорим шумом.
Жалем твоїм. Твоїм каяттям,
чи, може, просто глумом.
Я залишаюсь смутком твоїм,
болем уже минулим…
Ні, не признаюсь, не розповім
і не покриюсь мулом.
Тільки неждано гляну з пітьми
і спалахну зорею.
Ти затріпочеш, вдариш крильми
і полетиш за нею.
 
 


Все дуже просто: слова облуди -
Мов дим.
Брехати можна і торгувати
Святим.
Холодні губи. Слова любові -
Лиш звук.
Німіє мова очей коханих
І рук.
Все дуже легко у світі фальшу,
Та ти
Мене не зможеш на тому рівні
Знайти.
Зриває вітер холодну маску
Брехні.
Я - наче привид. Сушив я сльози
В огні.
Вже не боюся чужого болю -
Він мій.
Вже не збираю скалки розбитих
Надій.
Тепер у мене одне спасіння -
Люблю.
Лише ночами усе частіше
Не сплю.
 
 
Мокрий асфальт.
Сумовито-бездонний
дощ другу днину іде.
А на моїм
одинокім пероні
ще тебе й досі хтось жде.

 
Вже надходить вечір. На зеленім морі -
Жовті острови.
Ми одні на кухні. Сидимо й говорим,
Наче дві сови.
А чотирьохстіння спеленала темінь.
Місяць не погас.
При свічі червоній я дивлюсь на тебе,
Мов останній раз.
Хочу надивитись, серцем увібрати
Блиск твоїх очей.
Хочу зрозуміти і запам`ятати
Музику ночей.<
Ці короткі ночі… Білі пальченята
В мене на плечі.
І хлюпоче хвиля, і у серці - свято.
Ліхтарів мечі,
І твої тужаві, непом`яті груди,
І серцебиття
Несказанно ніжне, невідоме будять
Пристрасне чуття.
В ньому нам до щастя зовсім недалеко,
Там не треба слів.
Випадковий погляд зрозуміти легко,
Солов`їний спів.
Там найменша нота не виносить фальшу
І не прозвучить.
Як безкрила птиця, там нещирість наша -
Ні, не полетить.
… Почало світати. Згасли і поснули
ліхтарів мечі.
Залишились тільки дві воскові кулі
З нашої свічі.



оаэ туры . пунта-кана на карте . как пережить измену мужа и измена мужа. . метод шора.