Євгеній Курносенко - Львів
Вибрані твори наших авторів        
2003        



Євген Курносенко  
(Київ)




Самотність

Прагматична поезія вулиць,
Наївний погляд у світле майбутнє.
І можливо мені лиш почулось,
Але, це було незабутньо.

Дії всі, колись, більш ніж логічні,
А всі посмішки - необхідні...
Та зламалося щось уже звичне,
З'ясувалося: люди рідні;

Постирались кордони обмежень,
Зникли паузи в спілкуванні,
І під дією спостережень
Врешті решт умирали вагання.

Стало все зрозуміло і ясно,
Аж настільки, що хочеться жити.
Я знайшов себе досить вчасно,
Аби встигнути щось змінити...


* * *
Зваблива поезія ночі,
Що знімає з людей їх маски,
Вона точно знає, що хоче,
І відтворює ціле з частки.

Я їду в останнім метро,
Майбутнє переходить у спогад.
І це дивно, але ніхто
Не схотів дізнаватися всього.

Та крізь спокій у темнім вікні
Я вгледів світ, що в кінці тунелю.
І тепер саме час піти,
Пізнавати себе, в пустелю.

Хай там на мене чекає Змій,
В місті зміїв ніяк не менше,
А голос каже мені: "Зумій.
І ти на все, знов, подивишся вперше..."


* * *
Благодатна поезія сонця й пісків,
Навіть якщо пустеля уявна.
Я бачив безліч паралельних світів:
Ілюзії в Змія виходили вправно.

Видіння одне за одним мінялись:
Чарівні дівчата, будинок і сад.
Нові спокуси з безодні з'являлись,
Та все було марно, поки цей гад

Не сказав, що так зробить, аби ми були разом
І народились вагання в моїй голові.
Та я, завжди везучий, мав бесіду з Часом
І знайшов в собі сили сказати Змієві: "Ні!"

Він обіцяв, що він мене зробить
Найбагатшим з людей, та я встояти зміг.
І по мірі прогресу цієї хвороби
В моїй пустелі почав з'являтися сніг...


* * *
Поезія снігу чиста й цнотлива,
Та запхана в рамки нерозуміння,
Лиш на самоті буває щаслива.
Вона несе в собі віру у нове Воскресіння.

А я втрачаю реальність, знаходжу і знову
Гублюсь серед марев і маячні.
Я не знав, що робити й довірився слову
І тепер відкриваю слово в собі.

Воно може й на краще, що ніхто і не скаже
Навіщо все це і як має бути.
Добре, коли така кількість вражень,
Та важко за цим необхідне почути.

І страшно, коли небосхили палають,
Плідно, коли мені спиться ночами,
Я бачу Бога, в очах, що згасають
І записую думки, навіяні снами...

[je]
Майбутнє має бути, - шепіт
Народжував, у голові, бажання, мрій
Дзеркалом був обрій. В небі
Тонув і танув погляд. Жодних дій

З моєї сторони. Лише присутність,
Аби цю мить Бог десь зафіксував.
І танцювало полум’ям майбутнє.
Я змінювався. Час спливав.

І обертався піснею, що в грудях
Завжди жива і кожен спогад знає,
І витягає всі. І хто збагне, що буде?
А краще вже було. Усе минає...

І ностальгія якорем чіплялась,
І якось гостро я відчув життя своє.
Не я жив, не я житиму, а я - живу лиш зараз.
І все моє буття в двох літерах: я - є!,


* * *
Буква до букви. Слово до слова.
Всіх дивувати знову і знову.
Трохи втомився.
А може ще раз
З кимось простився.
Та чи на завжди?
Це не питання.
Єдине, що справжнє -
Вічне кохання.
Єдине, що є, що було і буде.
Вічна любов Христа до Іуди.
Думками людей, що дивились і знали...
Ті, які вчора каміння кидали, вже посміхались
І так щиро брехали,
Якісь обіймали,
Якісь цілували...
Якісь червоніли,
А потім сховавшись все пили і пили,
Потім кричали, що не ми Його вбили...
Згодом замовкли,
Бо всі розуміли...
Все пригадали,
Дівчата у сльози.
Дивились і знали
Від кого ті рози.
- Мабуть на всі тридцять.
- Але ж треба жити.
- Не плюй у криницю,
Нам з неї ще пити.
- О, заговорив!
А раніше де був ти?..
Велике то горе -
Бачити й чути,
Око за око і правда на правду.
А коли це скінчиться?
Чи може назавжди?
Брати і вовчиця:

Любов єдине,

Що справжнє...
Що варто уваги.
Ми навчились в оазисі вмирати від спраги:
Еволюція.
Але лишились і тайни.
Революція Ленінська
І сексуальна...
Віднині ми вільні,
Робити все, що бажаєм.
Деякі риси
Спільні із раєм.
Все, що завгодно, тільки встигай.
До самої смерті пий та гуляй.
А що буде після, нікого не цікавить,
Єдине життя мусить бути яскравим.
Щоб лишатися кращим,
Потрібна помста за жертви...
Дивна любов
Самогубця до смерті.
А серце співає
В унісон із диханням.
Єдине, що вічне -
Справжнє кохання!






   Написати листа

* * *

Колись станеться так,
Що вікно розіб'ється,
Я побачу світанок
Без малюнків на склі.
І Колумб це відчує,
І, таки, схаменеться,
І поверне в Європу
Три свої кораблі.

Ну а сонячний промінь
Мені в око поцілить
І розпалить пожежу,
Що, було, загаса.
Я багато чого
Роблю дуже невміло,
Але все ж відчуваю,
Де є справжня краса.

А мої руки ховають
Себе у кишені,
Мої рухи невдалі,
Навіть голос тремтить.
Я занадто незграбний,
Як для мішені,
Але зовсім не схожий
На того, хто ричить.

І я одним не дзвоню,
А від інших тікаю,
Намагаюсь впіймати
Себе в дзеркалах.
І як стріну когось,
То, мабуть, не впізнаю...
Але ж кожен з нас сам
Обирає свій шлях...

Загубитись так легко
У пошуках Бога,
Адже Бог - цілий всесвіт,
І в людині живе.
Я втомився вбивати
Кожен свій спогад,
Але щось невідоме
Мене далі веде...


* * *
Бути любимим - злочин,
Сумно мати бажання.
Думки - це наслідки збочень,
А день - чергове згвалтування.

Мати знайомих - підлість,
Смішно лишатись собою.
Свобода - це втрачена гідність,
А посмішка - заклик до бою.

Лишатись відвертим - страта,
Безглуздо комусь простити.
Милосердя - сьогодні вада.
Але ж... і ми продовжуєм жити.

Осінь

Я гублю себе, а втрачаю - Бога,
З кожним днем роблюся все більше хворим.
І як є потреба - нема нікого,
Порожнеча всюди. І тільки сором,

Де слова на стінах і колом черга,
Де вмирає серце і грає розум.
Це - кіно, що зняв його сам пан Берґман,
Марнування часу й мої неврози.

Намагання втечі від власних марив
І постійні спроби усе забути.
Це - коли всі разом, але по парах
І, коли про вчора не хочеш чути,

І думки цілком витісняють віру,
Коли смерть здається незвично гарна.
Як губить себе, то уже без міри:
Кожен день той самий і все це марне.

Я не знав, що вдіять, аби скінчилась
Ця гра на виліт, бо був не в змозі...
І надія знову у сні з’явилась,
А я став доросліше... Справжня осінь


* * *
Сонце вправно гріє,
Віє теплий вітер.
Я іду, радію,
І всміхаюсь дітям.

Люди пропливають.
Варіантів - сотні:
Я іду, не знаю,
Де знайдусь сьогодні.

Я когось зустріну,
Хтось мене впізнає.
І раптові зміни,
І я вже злітаю.

Я лечу відважно,
Десь у невідоме.
Я забув вчорашнє,
Я позбувся втоми.

А краса і мрія -
Величини сталі.
Я все розумію,
Я крокую далі...


* * *
На долонях в мене
Взірець святої сили,
Всесвіт нескінченний
І без меж красивий.

Будь-який буває:
І сонячний, і зимний.
Небезпечний навіть,
Але ж таий чарівний.

А піді мною - прірва,
Наді мною - хмари:
Розправити крила
І злетіти зараз.

Себе відпустити
І про все забути;
Спроба зрозуміти,
Промінь аби бути...


   Написати листа

стапели для кузовного ремонта . кубинские сигары . клинкерная фасадная плитка, фасадная термопанели . Салон мебели предлагает мебель для спален в Клину дёшево.
стапели для кузовного ремонта . кубинские сигары . клинкерная фасадная плитка, фасадная термопанели . Салон мебели предлагает мебель для спален в Клину дёшево.