"Олена Дуб" Николай рекомендует аренда комфортных квартир в ялте через сайт Ялта-Отдых . копии часов швейцарских.
Твори наших авторів - 2003 р.           



Світи Олени Дуб        


м. Львів                   



2001-2002
Ніжність приходить ввечері,
Може, після вечері,
Може, після тихого
Стукоту в двері…
Може, сама приходить,
Може, на пейджер скине,
А, може, й узагалі не прилине…
Хто її зна - дитина…


*****
Так солодко боліти,
Коли твій вдих -
Це мій останній скарб,
Моє натхнення,
Скручене в осінній лист.
Від тебе.

*****
ПРОДАЄТЬСЯ ТАЛАНТ-
Так дешево!
Може, візьмете, прошу пані?
Подивіться, який довершений,
У хорошому стані…

*****
От сиджу о дванадцятій ночі
І слухаю Мілен Фармер.
Під цю музику я вмираю,
Як напевно багато хто вмер…

*****
Три шматки кураги
Пахнуть тілом оази.
Пахнуть так як і ми -
Як буваємо разом.

*****
Дай мені пульт -
Я перемкнуся на інший канал.
та дарма. Ти всю мене
приватизував.

*****
Вірш -
це майже як:
"Віриш?"
Анна Середа

Ти віриш? - І я також.
Ти ще пишеш? - І я так само.
Ми з тобою йдемо уздовж
Однісінького паркана.

*****
Я тебе не шкодую. Бо жалість -
Це фізична вада й духовна відсталість…


*****
На превеликий жаль, ти навіть не поет.
На превеликий жаль, ти навіть не цитатник.
Ти просто мій старий
І облинялий светр, -
Один із багатьох, який люблю вдягати.


* * *
палять листя
я плачу
палять сни
на додачу
в магазині забули
мені видати здачу
палять
палене сонцем
і складають
у стосик
як же скоро
ввійшла я
у століття дорослих
палять спальні
з моїми снами
палять листя
я плачу
на додачу
забула здачу
поміж листками


Чорт забирай!
Я у всьому знаходжу тебе!
І мільйон диких кішок
На серці безжально шкребе.
Починається ломка -
Готуйтеся, рідні і друзі:
Розбивається спокій -
По друзці. По друзці.
Абстинентне кохання,
Синдром недобитої птахи…
В діряві загорнуте лахи,
Недошкрябане серце,
Ще пульсує і квилить,
І у всьому вбачає тебе.
Понеділкова мрія
Пазурами безжально шкребе…
Починається ломка.
Чорт забирай!
Або станеш моїм -
Або помирай!


05.2002 - 05.2003
Молитви
("М")
На початку
можливого мороку
хтось мене
поклав до лікарні
хтось мені
поставив крапельницю
хтось мені
повернув серцебиття
На межі
неклінічної смерті
хтось убив
мого чорного янгола
і штовхнув
у спину легесенько
йди не бійся
з тобою я
На початку
сезону спеки
з неба впала
сіро-синя кава
то були очі
мого маленького янгола
з яким я лежала
у одній палаті


Після "Алхіміка" Пауло Коельо
Холодна
поживна
вода
протікає
під ступнями
десь кілометр
під землею
лежимо
повземо
лежимо
а насправді
уже летимо
над землею
міражі
як ножі
і скарби
разом з нами
об'єднаються
теж
із землею
особисту легенду
усе ж
потрібно
пройти
до кінця
до кільця
навколо
планети
що зветься
Землею


* * *
Від тебе,
Як від прізвища, -
Нікуди не подінешся.
Хіба що вийти
За когось заміж?


* * *
Ці пологи були болючі...
Та, здається, вагітна знову.
Знов, напевно, натхнення вручить
Мені ново-
Народжене слово.


* * *
Я стою у калюжі,
Притулившися вушком до шкла,
І чекаю на вітер, -
А він проліта без зупинок...
І стіка без порушень
З телефонної буди дашка
Переверзія літер
З абетки холодних краплинок.


* * *
Я ступаю в сліди твоїх поглядів,
Місяць стогне і плаче схлипами.
Залишаємось вдвох поміж здогадів
За подвоєними тарифами.
Твоя усмішка пахне чаєм,
Звіробоєм, левкоєм, м'ятою...
Стоїмо й мовчимо навзаєм -
Між півшостою і півп'ятою.
Я провалююсь в сніг твоїх доторків,
Тане небо шматками місяця.
Тане місяць шматками порухів.
Наша близькість ніяк не наблизиться.


* * *
так хотілось
писати
але
не було
паперу
так хотілось
страждати
але
не було серветок
так хотілось
тебе
але


Одній знайомій поетесі

Вірш ціною аборту -
Ніби людина за бортом.
Нові тарифні плани,
Нові закохані стани...
В кого ще вийде краще?
В кого ще більше солі?
Вірші, що п'ються натще,
Не викликають болю.
Хаос і самовтеча,
Втеча і самохаос,
Мерзнуть мізерні плечі
Від мазохістських пауз.
Вірші ціною аборту -
Плаче людина за бортом,
Тоне у власних силах...
В неї - душевний вивих,
В неї - душевна травма
Й втрачене слово "мама"...
Та всі дороги сходимі,
Всі любові злюбимі,
Вірші ціною кайфу
Також всіма простимі...
В кого це буде краще?
В кого це буде іншим?
Може, тому й не нам ще
Брати й читати вірші?...
Хаос і самовтеча,
Втеча і самохаос,
Не замерзай, предтече!
Ти їй потрібен зараз!
18.10.2002


* * *
закохана в тексти
осінь втрача рівновагу
зі мною не хоче вже
більш розмовляти
шептати
бурчати
питати
коли
її прийде
полуденок

застромлена в тексти
осінь шука рівнодення
і знову не хоче зі мною
гуляти
стрибати
читати
свої ж зажовтілі
листи
без конвертів

заслухана в тексти
осінь плете павутиння
змиває
твоє ластовиння
а я хочу так
разом з нею
за руки
пройти у дверцята зими

закохана в тексти
осінь морзянкою стукає
дещо
збочений
вірш
про літо
полуденок
листяну пошту
про літо
про шепіт
про буркіт
про знак запитання
про кохання до текстів
що квітне тільки узимку
3.11.2002



Дуб Олена Олександрівна

Народилася 11 серпня 1982 року у м. Львові. У 1999 році вийшла друком моя перша збірка поезій "Зоряне дерево". Того ж року вступила до Львівського Національного університету ім. І. Франка на факультет журналістики.
Закінчила літературну студію "Джерельце". Лауреат декількох літературних конкурсів: обласного(1998), конкурсу імені Н. Давидовської(1999). У 1999 році виграла конкурс газети "День" на кращий журналістський твір "Герой нашого часу".
Поезії публікувалися в альманахах "Дзвін", "Привітання життя", "Голоси кольорового вітру", "Пелюстковий автограф", а також у періодиці.
З 2000 року я є волонтером журналістської громадської організації WETI, яка займається розповсюдженням інформації в галузі проблем екології.
Останнє творче досягнення - спільна виставка світлин молодої фотомисткині Мар'яни Лиско та моїх поетичних підписів до кожної знимки в одному із фотосалонів Львова, а також перемога у Всеукраїнському конкурсі для журналістів із радіопрограмою "ВІЛ/СНІД і суспільство" (із циклу "Екогармонія") в номінації "Кращий журналістський доробок на радіо" У своїй творчості намагаюся завжди слухати своє серце, добре сприймаю здорову критику.
Життєве кредо - здійснити Особисту Легенду.

Надіслати листа


* * *
Осінь - це згадка про все, що "колись"
Ніна Кур'ята
Яке обличчя у зими
- З її грудьми холодно-білими,
З її суглобами болілими
І заржавілими дверми?
Ніна Кур'ята

Вчора травнева хуга
Пестила невмолимо…
Ніна Кур'ята

...А у літа обличчя обпечене
І карпатська говірка ріки,
Тільки плечі твої заклечані
Не по-літньому неговіркі.

І серпами серпується місяць,
Тонко тнеться роса на траві,
А у літа облич - кілька тисяч,
Тільки плечі у літа - твої...

10.02.2003


* * *
Хлопець повинен бути
Трошки кольору хакі,
Трошки - годинникарем,
А трошки - дорогим годинником.

Хлопець повинен бути
Трішки стареньким дідом,
Трішечки - немовлятком,
Чортиком і янголятком.

Хлопець повинен мати
Завжди при собі настрій.
Бажано крупними купюрами
І бажано, щоб побільше.

Хлопець повинен знати
Кілька японських хоку,
Кілька вкраїнських віршів
І кілька гарних кафе.

Та, напевно, найголовніше оце -
Біля цього хлопця маю бути я.

8.06.2003 - ... після ЯЛТИ

8.06.2003Ловлю
натхнення
пастками
на звірів диких
неприручених

це полювання
на абсурд
на пристрасть

кров скрапує
на чорну землю
у пастці є щось
є

це полювання
на раціо
загублене
знеструмлене

звір
такий дикий
як і ми
він б'ється
в пастці
і не може
і не зможе
нічого
ні

це полювання
на гострі відчуття

звір стомлений
як зрештою і ми
але у нього
спрага жити

це полювання
на нас самих

це полювання
на натхнення

ловлю його
тримаю в пастках
а воно
мовчить
сумує
очима
вдивляючись
у власну кров

це було полювання
на полях
натхнення

лови його
8.06.2003


* * *
ловити натхнення, допоки ти є
впускати вітри у схолоджене серце
аж поки коротка струна не ввірветься
аж поки повітря в легенях стає
клубком зконцентрованим, згустком надії
котитись дорогою битою в ніч
і рими банальні, рядки протиріч
сховають уявний цілунок у шию


9.06.2003 ??? - найнезрозуміліший для мене самої мій же вірш
* * *
гранули смутку
зеленого чаю
падають гучно
на дно
небокраю

я відлітаю
літаю від

топиться
колотий лід

пнеться з долоні
бамбуковий хлопчик
хто він і що він
чого він хоче

я відлітаю
літаю від

гіркне
солодкий мід

зерня молитви
буддійської мантри
пісня гуцульська
згаслої ватри

я відлітаю
літаю від

це
такий
родовід

гранули смутку
дозовані в ложки
трошки
ще трошки
ще трошки

я відлітаю
літаю від
тихий такий
політ

незрозумілий
цей рай

хтось же
та й п'є
той чай?


... продовжуючи тематику чаю...
Ще для віршів не час
Ще не час
Небо кришиться й сиплеться в чай
Літо ноги вмочило в дощ
Літо хоче мене так і знай

Сто віків ми разом
Сто віків
У серпневому димі скель
Я вросту в твої губи сном
Я збагну твої губи вдень

Ще для віршів не ніч
Ще не ніч


2.07.2003, 23:48
Твої версії мого тіла
Перетинаються з повітрям
Що йде від наших губ
Мене творити
Складно
Адже хочеться
Щоб і вірш
Подовше
Посолодше
Твої версії мого тіла
Назавжди залишаються в тобі
Ти їх використаєш
Але потім
Коли забракне як завжди епітетів
Твої версії мого тіла
Еквілібристські штуки на серці
Мене творити
Складно
Ти знаєш
Я хочу стати біжучим рядком
Натомість стаю біжучою рікою
Я хочу стати електричним струмом
Натомість стаю терном
До якого прилітають
Вмирати птахи
Твої версії
Мені до вподоби

3.07.2003
легко писати про місто
коли його в тебе немає
коли відсутні мапи
не кажучи вже
про гральні
коли кожна стежка
береться з боєм
а кожен камінь
стає жертовником
де спалюються
попередні і майбутні
відчуття
відчуття втрати
переслідує завойовників
легко писати про місто
коли в ньому не живеш
коли перед носом не зачиняються
людські серця
і коли не відчуваєш себе
відкинутим ангелом
легко писати про місто
коли в нього нема тебе
а в тебе немає його
і гральні мапи
не перетворюються
на звичайнісінькі
засмальцьовані карти
спробуй
"Твій ангел вже запарився
тебе відмазувати від біди"
Скрябін


* * *
Абсурдно склеюю потрощені слова.
Вже від натхнення гнеться вісь балкона.
І сонце - як холодна тятива
Під неба сонно-сірим балахоном.

*** 8.07.2003
Моє маленьке зеленооке звірятко
Хочеш їсти з моїх рук?

(хоча ти зовсім і не маленькеJ)

8.07.2003, 0:48
ні -
це я
так хочу з левиці
на маленького звіря
перетвориться
хоч би на кішечку -
аби не кусати
аби першою більше
не нападати
левиця втомилася
лева немає
я ж - маленьке звірятко
для маленького раю

8.07.2003, 1:10
Ти просто мені байдужий,
Для тебе найтяжча кара -
Забута і трохи запльована
Твоя недомита карма.
У мене із цим - все в порядку,
Десь ангели збоку крутяться,
Їм свиснути всього лиш - ось вони,
Перебігають вулицю...
Ти навіть не вартий байдужості
І вірші про тебе - нездалі,
Я їх на шматки подерла
З вікна у далекі далі,
А далі - страждай по-своєму,
Або не страждай - як хочеш...
...І тротуари в нас різні,
не кажучи вже про очі...
Ти просто мені збайдужів,
А значить - й усьому світу.
Я просто тебе віддзеркалила.
А карму твою - не відмити.



Я шукаю тебе. Адже ти десь далеко та є.
Хай в кав'ярні Бразиліа чи в чайна-таун в Китаї,
Хай рабом у якомусь простому селі "Монпельє",
Чи "дитиною квітів" плантацій гіпівського раю.
Можеш чистити мешти у сірі середні віки,
Або їсти виделкою мідії десь в ресторані...
Я шукаю тебе, ну а ти, мабуть, навпаки,
Замальовуєш пам'ять, як звичні комп'ютерні дані.
Можеш бути на Марсі, а можеш, звичайно, і ні,
Можеш грати у теніс, а можеш, звичайно, і в поло,
Розумітись на квітах, також - на вині,
Знати тонкощі сервіро-столу... -
Я шукатиму вдень, я шукатиму навіть крізь ніч
По кав'ярнях пустих, по своїх і твоїх лісабонах,
По чужих постелях - опріч
Заборонам і забобонам.
Я шукаю тебе, адже ти десь далеко та є,
Хай в кав'ярні Бразиліа чи в чайна-тауні східній.
Де ти є - там тисячу сонць встає.
Я шукаю тебе. А ти - невловимий і рідний.
7.10.2002

* * *
В мене міф затісний, в мене є тільки ти й телевізор.
Тисне в плечах, і в талії - повний абсурд.
Сигарета на блюдці - димить закатована криза,
І шпалери все ті ж- все мовчать, все висять - й ні мур-мур.
Ти живеш так далеко - аж по інший бік телефону.
От знаття би тоді, що дружба настільки складна...
Ти читаєш газети й ковтаєш цукерки ментолу,
А у мене затісно і рими до слова нема.
А у мене удома помер старий телевізор,
І протерся той светр - отой, що був завузький,
В лотерею твою я сьогодні не виграла приза.
Сигарета з кіоска. І запах - до болю близький.
Вірш з лимоном смакує тобі так доречно,
Зігріваєшся ним на тамтому кінці а-те-ес...
В мене є тільки ти - бо з тобою безпечно-безпечно -
І кімнатні шпалери кольору синіх небес.
20.10.2002


МІСТО
Заснувавши це Місто, попри все я не хочу в нім жити.
Піду далі - туди, де дрімають прадавні стовпи,
Де безболісно легко, де висять небес сталактити
І розкрапують дощ на запечені сонцем степи...
Заснувавши це Місто, я прагну із нього тікати.
Місто стомлене. Мною. І Містом стомилася я.
Може, просто набридло сидіти на площі і різатись в карти?
Може, місце не те, ну а може, недобра земля?
Я не хочу згадати це Місто як згадують старість...
Скільки буде цих міст ще на мому тонкому віку!
Я його за - снувала. Снувала як сон і як даність,
Як закон. Як любов. Як струмок чи радше, як сильну ріку.
Заснувала це Місто. Заселила це Місто тобою.
Ось і столик картярський - на випадок страшної нудьги.
Лук і стріли також - на випадок нової любові,
На випадок, якщо не повернеш забуті борги.
І над Містом висітиме те ж сталактитове небо,
І стоятиме Місто, і Місто у площу вросте,
І у вигляді крапель дощу я впаду на самотнього тебе.
...................... Тільки Місто вже буде не те.
2.11.2002



  • © Олена Дуб. Всі права застережені.









    Николай рекомендует аренда комфортных квартир в ялте через сайт Ялта-Отдых . копии часов швейцарских.