Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів
Твори наших авторів.


Юлія Савчук

( м. Львів - м. Донецьк)




Написати листа


* * *
Я жива!
І так дивно звучать ці слова…
Не існую, не справжня, а просто жива.

Просто я - у великому світі людина:
Може грішна, як всі, або зовсім невинна.
Де різниця? Я просто живу...
На яву.

І життя моє є.
Або все ж не моє...
Хтось його може схоче для себе купити
Щоб насправді пожити...

Я Це Я!
Я - велика для себе сім'я,
І чужа незнайомка - теж сутність моя.

І немає ні істин в мені, ні брехні.
Навіть щастя чи горя немає в мені.
У собі я себе впізнаю...
І жию.

Може все це було:
Побуло і пройшло.
Може просто чекає, щоб завтра здійснитись,
Чи сьогодні наснитись...


* * *
У моїй теплій долоні
Гріються сльози солоні.
Пахнуть зношеним вітром
І старим бабиним літом.

Я збираю сльози до купки
І вливаю в розтулені губки:
Пийте сльози гіркі, смакуйте,
А за ним більш не сумуйте.

Не сумуйте, серце не крайте,
Бо не верне, як не благайте.
Він пішов, за ним і осінь -
Осінь прийде, а він на зовсім...

Сохнуть сльози на вітрі швидко,
Я його згадую рідко.
Рідко згадую, часто плачу...
Може серце колись і пробачу.


* * *
Де ти? Я тут не можу заснути...
Хочу плакати, тільки немає кому.
Розповісти про долю, у очі зирнути
І спитати: чому мені сумно, чому?

Як ти? Зимно тобі чи спекотно?
Або просто ніяк, як сьогодні мені.
Може зле на душі, або трохи самотньо,
Коли в вікнах чужих палають вогні?

Хто ти? Ти родич, чи друг, чи знайомий?
І чи є ти в моєму житті взагалі?
Якщо є - забери мою тугу на спомин,
Якщо ні - залиши для душі на столі.


Осягнення

Памятаєш той час, коли все було "ніби" -
Ніби справжнє і ніби моє.
Ніби сни розбивали тонесенькі шиби,
Залітали у ніби фойє.

Ніби вірили ми у щасливий випадок,
В те, що скаже нам ніби пророк.
Ніби спати хотілось в обіймах здогадок
І прокинутись серед зірок.

Ніби воля була аж занадто солодка
В ніби рідних і любих руках.
Памятаєш як все помінялось на "доки"…
І як гаснуло "ніби" в очах.


* * *

Солодкі руки - солоні сльози...
Через вітри, через морози.

Гіркі усмішки - ніжні очі...
Я мовчки закричу : "Не хочу!"

Смішні слова - серйозні думи...
Хвилина радості і суму.

Твоє "не плач" - моє "кохаю"...
Тебе від серця відриваю.

Холодний біль - гаряча кров...
До зустрічі, моя Любов.


* * *
На хвилинку відпочинку
Попросила у Життя
У важкому поєдинку
Не здолала почуття

Не здолала - не впізнала
В ньому я саму себе
Тільки трохи налякала
Відчайдушним "цур тебе"


* * *
О, привіт! (цілий рік не дзвонив) Як воно?
Не впізнала твій голос (манірний, зрадливий)
Мій також...Ну і що...Як, питаєш, давно?
Може рік, може два, може три (я змінилась)

Ти на друзів не маєш часу (і на мене)
Це робота, я знаю (невже тобі вдалось?)
Ти дзвонив, щоб забрати старі гобелени?
(Їх і досі ніхто не дістав із підвалу)

Так, заходь (а казав, що робота) Ні, зранку.
Я увечері йду до театру (без тебе)
Що візьмеш? Шардоне і веселу циганку?
(Ні, кохання на цей раз, будь-ласка, не треба...)


* * *
Життя надто мало, щоб жити поволі,
Чекати на щастя і міряти час.
Життя - дар творіння, безмежної волі,
Що схований в серці у кожного з нас.

Життя недостатньо для здійснення Мрії,
Та Мрія - це те, чим ми справді живем.
Хто вірить в Добро, не втрачає Надію,
Той мить цю чарівну Щастям назве.

Життя не для того, щоб бути самотнім
У світі цікавих і різних людей.
Життя - це і радісних зустрічей сотні,
І тисячі нових, сміливих ідей.

Життя - це усмішка малої дитини
І ніжне тепло любих маминих рук.
Це все, що дарує нам Світ щовилини
І слова "Кохаю" лагідний звук.

Життя починається з подихом вітру
І квітне у юних безстрашних серцях.
Життя раптом гасне, як іскра в повітрі...
Щоб знов спалахнути у наших очах!


* * *
Тихо-неголосно…
Світ протираючи …
Їде самотній вагон.

Тихо-неголосно…
В вітрі купаючись…
Листя шепоче про сон.

Тихо-неголосно…
Вічно…не гаснучи…
Світло горить у вікні.

Тихо-неголосно…
Пошепки…граючись…
Вітер співає пісні.

Тихо-неголосно…
Ледь долітаючи…
Звідкись лунають слова.

Тихо-неголосно…
Світ обіймаючи…
Ніч напливає нова.

Тихо-неголосно…
Спогад, вертаючись…
Пам'ять бентежить мою.

Тихо-неголосно…
Ніжно…кохаючи…
Душу тобі віддаю.


* * *
Золотом капає дощ -
Слізьми сонця осіннього.
Він залишає свій слід
В очах неба самітнього.
Поруч літає журба,
Хоче до нас притулитися.
Очі закрию на мить -
Холодно стало дивитися.
Ти ще чекаєш мене,
На теплі слова сподіваєшся.
Шкода, що я не люблю...
Золотом небо вмивається.


* * *
Ти не знаєш моєї любові,
Бо ніколи мене не кохав.
Не побачив в мені сни ранкові,
Серед зір моїх слів не шукав.
Ти не знав, що тебе колисала
Моя ніжність і мій тихий сміх.
І не відав, що я дарувала
Тобі сонце своє і свій гріх.
Ти проходив крізь мене, як подих -
Смак солодкий, а часом гіркий.
Залишав мені вітер у нотах,
Забирав із собою думки.
Десь у хмарах блакитного пір'я,
Десь у блискітках моря тіней
Ти зустрінеш мене, як Вечірню,
А як Вранішню знов проженеш.


* * *
Чистий аркуш неба, як вода прозорий:
Сонце - вогню пляма, жовто-золота.
А навколо, в хмарах, поховались зорі -
Сплять...лише рахують пройдені літа.
Вітер розмиває фарби - бешкетує:
Темно-темно-синім небо стало враз...
Ніч тепер на варті - свій пейзаж малює:
Місяць в дивнім морі золотих прикрас.
Хай тобі насниться запах диких квітів,
І прийде світанком мрія чарівна.
Хай твоє серденько всім любов'ю світить,
А в душі святкує кожен день весна.


* * *
Моя ніжність до тебе летіла,
А на крилах її білі сни.
Я її у життя відпустила
Як прохання, як голос весни.
Вона крилами світ обіймала
І шукала тебе серед всіх.
Вона вгору, до сонця злітала...
Потім падала з неба, мов сніг.
Чи впізнаєш її, я не знаю,
З-поміж тисяч холодних вітрів.
Моя ніжність - це трішечки раю...
Тільки б ти її вчасно зустрів.


* * *
Ми втекли від життя і думок,
Заховались у темряві ночі.
Серед тисяч яскравих зірок
Я у небі знайду твої очі.
Затамуємо подих на мить,
Хай нас час обійде стороною.
Тільки серця мого не спинить -
Гулко б'ється тут, поруч з тобою .
З вуст твоїх до небес доліта
Слів тепло і ледь чутне зітхання.
Ми з тобою втекли від життя…
Коло нас притаїлось кохання.


* * *
Сонце в долонях, а в серці любов
Вмить зігріває самотньої ночі
Рук твоїх ласку згадую знов
І так безпомічно люблячі очі.
Вітер у листі, а голос в думках
Тихо наспівує пісню кохання
Ти так далеко...Ми в Долі руках
Нам залишається тільки чекання
Небо у скринці, а сльози в вірші
Ти не побачиш, та згодом відчуєш
Слово написане - викрик душі
Дарма, що вухо його не почує.


* * *
На долоні плаче небо,
закатоване промінням.
Під ногами мерзне вітер,
непробачений везінням.
За плечима тліють крила,
спалені чужими снами.
А в очах темніє вічність,
запорошена словами.
Я іду до тебе в хмари
У холодний дикий простір
Я несу краплину крові -
Згусток радості та злості
Ти візьмеш мене під руку
Ми літати будем в морі
Ми палати будем в сонці
І кохатись будем в зорях
На долоні плаче небо,
закатоване промінням
Під ногами мерзне вітер,
непробачений везінням
За плечима тліють крила
...Я до тебе прилетіла...


* * *
Я дарма у Ночі спокій відбираю
Запитанням буджу вітер за вікном
Розкажи, ворожко, що мене чекає?
Що наготувала Доля нам обом?
Ти мовчиш, як завжди, ти мене рятуєш
Від чужої правди, неспокійних снів
І лише надію на Любов даруєш
Хай все буде так, як Він того хотів.
Завтра у ворожки знову запитаю
Нащо та надія, коли Він не мій
Теплим сном спокійно поруч засинає
Вітер і шістнадцять нездійсненних мрій.


* * *
Падали на землю повітряні змії,
Розбивались в друзки милозвучних лір.
Пригадала вільні, божевільні мрії
І вінок із білих полум'яних зір.
Наш прощальний танець танцювала з літом,
Плакала від ніжних і спокійних ласк.
У нічному небі розцвітали квіти
І ховались в морі золотих прикрас.
Ти тепер далеко, у самотнім раї
Шлеш мені кохання у своїх листах.
Я цієї ночі в сні тебе чекаю.
Прилітай скоріше, мій блакитний птах.


* ДУЕЛЬ *

Я приймаю твій лагідний виклик,
З нетерпінням чекаю на бій.
Чи боюся, ти знову питаєш...
Ти ж не знаєш, що виграш вже мій.
Передбачити, що буде далі
Я не можу, та вірю у сни.
Один одному ми обіцяли,
Що живемо заради Весни.
Ми з тобою лише дуелянти:
Хто кого кохає сильніш.
Ніч і місяць - мої секунданти...
А твоїх я купила за гріш.


* ОБМІН *

Я живу за кордоном долі,
Сплю в тумані брехливих слів.
Ношу спалені крила Волі
І чекаю щасливих днів.
Я бичую себе за радість
І горджуся серцем черствим.
Забуваю свою недбалість,
Спочиваю разом із ним.
Я уклала зі світом угоду:
Проміняла вітер на сіль...
Дарувала колись Свободу,
А тепер я дарую Біль.


* * *
Я плакала, плакала, плакала...
У стомлені руки молилася.
Не знала, плела, сподівалася,
А потім назовсім зневірилась.
Згадала, всміхнулася болісно.
Дивилась у хмари поламані -
Кололо нещадно і жалило.
Та я не здалася, повір мені.
Хустинкою сльози відміряла,
Вдягнула обличчя замріяне.
На вітрі самотність розвіяла...
Зустріла нещастя лелієне.


* * *
Пелюстки ніжні на долоні
Палають лагідним вогнем.
Цілують руки сліз дощем
І будять в небі хмари сонні.
Мої думки в вінок сплелись -
Я їм не звикла довіряти.
Я можу тільки пригадати...
Бо завтра буде як колись.
Сьогодні ж я тобі скажу,
А може просто запитаю...
Чи знаєш ти, що не кохаю,
А просто вірність бережу.


* * *
Крилаті мрії підвели -
Тебе у мене відбирає
Важка і чорна самота.
І тільки спогад на літа:
Про наш шматочок диво-раю,
Який ми в друзки рознесли.
Я Їй залишу наші сни...
Нехай Вона їх перев'яже,
Бо в них любов і небо синє,
І ціле море у краплині -
Твоє...моє...і трохи наше.
І радість ніжної весни.
Питаєш "Нащо?" - серце знає.
Воно тебе все ще кохає...


* * *
Я чекала ранку, щоб тебе зустріти,
У полон віддати лагідним рукам,
Холодно і палко цілий день любити,
А тоді лишити на поталу снам.
Я чекала ночі, щоб тебе забути
І не зізнаватися у почуттях.
Хоч на кілька сотень років повернутись
У моє колишнє праведне життя.
Крок вперед - надія, крок назад - спасіння:
На порозі неба я вагаюсь знов.
Я чекаю смерті, або воскресіння...
Бо моє кохання зупиняє кров.

Аппликаторы Ляпко . Решетки на окна, бронедвери доставка по Киеву.