"Поетичні майстерні" - Андрій Зланіч Бібліотека нашого видання - 2003




Поезії Андрія Зланіча

zlanich@yandex.ru             "а п о л о г є т т о"


СТИЛЬ
     

Lito lights:

Дія перша

Надлетять Босоркані

коли м'які зміни білі красні дівочі
зливаються з журавлем вогкої ряднини,
тоді, Духм'яний, міцнію ураз на години...
ледь поруч...

Шовкоспади таємні милують зір леллю...
...наче ворон там п'є, де тенета кудлають,
Леви приємні мої виринають,
зроставши, напитись...

Босоркані майнули не знати хвиль скільки -
клубком нитки із свічки стирчиш з ними Сонцем,
б(Б)ог поплив на той берег і вимкнув нам світло...
не дуже мудрує...

врешті чую, Зморений, як вітер гойдає
(пестощі знає, втішається). Телесик саджає
стару на лопату яблук.
Тих самих.


Весна ментолова

солоніють смакотою Хтиволапі Цукрачі,
зазирають рибці в око - чують дивніє вітри,
що постолом добро возять корчів гір і вернидіб,
старим людям кістки крутять, як розважитись кортить

сім днів вижити не ївши, ніж відчути вітроказ,
але влізло і пропало, хоч про себе знати дасть.
Цукрачі не ворухнуться - полетіли в чорний чай,
хлебчуть воду іщезая, розчиняться (?), та нехай ;)

адже в напрямку солодкім паралеллю другий зір,
хтось тобі не спав на думку доки шкоди не вчинив (?)
не досяг руками того, хто запізно точно тут (?)
той вовчисько - Кінь Трояндський. Він шукає інших рут;

та звірюка споживає тільки Людськіє Цвєти,
зчувши голос Хати Зкраю, розвертайся і біжи,
особливо як весною щось в корінні тремотить -
красно дякуй за с'єстноє і тікай в залізний дріт;

з ним в твій Хащ (густий, болотний) Хижий Квітень заверне,
обдере шпалери цвілі, пухкі хмари розжене -
ти незчуєшся, навколо без дівчат не стрівши світ,
ще й сверблячкою лихою Травень (сучий ворожбит).

Непорадная година, не накритись кожухом,
труйні напої вкушая, сам Кінь входить босіком:
джміль голодний вмєсто носа, а в очах кипить смола
(Фрєйду гикавкою в землю символічная стрєла)...

Хтозна! Може була мара чи приспав тамтешній хміль,
тільки враз Коня не стало, лише спека звідусіль -
вилізає з-за нічого Перепечений Гарбуз
(у вєльвєтовій сорочці і вообщє а la Ник Кєйв)

промовляє неквапливо, мол, мальчішка не журись -
повесні таке буває, тож і Кінь не забаривсь;
коли суче серце тіпа, мов троянда розквіта
і викручує з реалій мозок женскіє уста -

Кінь Трояндський лиш чекає. Мить - і коником майне,
буде дмухать своє зілля, доки з глузду не зверне,
занесе тобі інфекцій, і коханій, і любві,
хробаком понорить ходи аж до нової весни

і, нарешті, зживе з світу, унесе в своє гніздо,
де Дванадцять Чародійниць павуками ткуть вино,
де літає Хижий Квітень, в розмаїтті дурних трав,
де затьмарені влюбльонні і немає нужних справ...

не закінчивши історій, Гарбуз луснув як кавун -
скибками як-то з посмішок, де маньячив Лоскотун.
Ти збентежено шукаєш в нісенітницю ключі,
а позаду розквітають Хтиволапі Цукрачі.

Дія друга

Від чого море солоне

ходором ходило, брязкало сліпило диво,
хвилювавши серце, радіо загуло
"К старту",
як
"Поєхалі!", -
вигукнув хлопак сміливо,
прапори майнули, блискавці віддала честь варта;

хмарне небо з'їло, тільки ніби стогне криком,
квіти в'яли сумом...
пелюсток дівочих жура
поточила камінь, просочила землю;
ріки
віднесли у море те солоне ім'я Юра.


Lito Lights

д о ш к у л я є:
сухоцвіт, чебрець, волошки,
материнка та цикорій,
глод колючий та шипшина,
цмин, кульбабки та омела,
листя м'яти віїть верес,
у мелісі цвіт конвалій,
шишки хмелю та кропива
переплутались у танок

л у н а є:
на Івана, на Купала
трави в полі я шукала,
квіточки малі збирала,
у віночок їх сплітала

в в и ж а є т ь с я:
стрімко торкає вогонь швидким язиком блакитне повітря,
кахикає мружеоким димом зі хрусткої горлянки,
коли невкриті дівочі ноги долають його,
незасмаглі сідниці їх радісно озираються навколо,
в той час як дерева, бавлячись з дівчатами корінням,
пускають липучі смоли...

дурні хлопаки вештаються трясовинами-хащами
у пошуках дивного цвіту Папороті, яка по-справжньому
розквітає лише в цю ніч...
і у твоєї коханої теж,
придивись:
ось знову її жаданий трикутник на мить осяяла купальська варта.

Дія третя

Домівця

зерний добір яблукатих деревів
бурячать, пшенують, газують голками:
накидом натиском нагору нацедів -
похнюпив, потрапив й побіг за очами

очієш, хутчієш, степієш далеким,
загуби похнюпиш і знов за очами
в ламаті оази, де скляні лелеки
бурячать, пшенують, газують голками


Женишина

тоді цар віддав доньку за нього
й половину царства до тої,
іншим випадком так би й лишилось,
але тут, дивись, тільки початок,
тож конвертом заліпленим рушим...

першу ніч проспав млявий хлопака -
всякі викрути звели у ліжко,
наречена у білому вбранні дарма
пестила блідий нежвавий,
на всі боки вертіла... аж сором;

влізло сонце на небо і робить,
ранок слідом пояснює казку,
молода потягнулась - вмент бачить:
чоловіка ні поруч, ні в хаті
(володіння поплентався мірять),

ось і літко з медком проковтнулось,
від жадюги ні звістки, ні ради -
та дівчина мов скибка од хліба,
сама-самонька спить без сорочки...
а десь тепло і дивно, і просить!

вогонь вдосвіта вже дошкуляє ,
хоч приємний, то треба ж гасити,
як милує хтось... ("але ж хто?")
Вітер, заблукав у колодязь напитись,
розбив двері і жар вигнав миттю;

тільки спогади, з ними вже жовтень,
Срібний Місяць, натхненний, стікає
з молодої, що тішиться пір'ям,
лоскотним на смак котигорошкам,
воском-холодом зміїть-цілує;

скла збирати розбитого вдосталь,
у вікно дзьобить щось незнайоме,
місяць зірки збирать і в тумани,
а дівчина що - ковдру накритись,
та цікаво, в решт, що ж там за нове;

хоч ні сісти, ні встати, ні вмерти:
зазирає труна до оселі - стара, довга,
а ближче та ближче...
встав господар із неї. Сам Ленін.
А дівчині що - Ленін то й Ленін;

хитрі очі, простий такий, рідний;
каже: "Жовтень, пора революцій..."
...чи у південь від втоми зомліли -
Ленін ззаду незчувся, аж плямкнув,
хутко звівся й побіг в мавзолеї;

... рік пройшов, а свого чорти носять,
проти ночі дочка очі в сльози,
крапля солі - камінчик на груди,
пальчик слідом в підняту сорочку
солодіє воложить ворожить,

чарівніють з рук вигадки світлом,
від Шовковистів рухи мудрують,
глибше й глибше, аж доки кропива (!)
з губ закусаних вирвалась зойком,
плескотами Ё охами й ще раз;

"...ох!", зітхнула й до кварти напитись -
біля неї сидить волоцюга:
малий зморщений дід, ще й зелений
наскрізь, й сором висить до коліна,
з бороди виглядає ледащо;

- Чом турбуєш без діла ти Оха?
(володаря лісів та заліссів
Як владнаю найліпше бажання, то
тоді начувайся царівна,
як не впораюсь - згадуй як звати!

молода не замислилась довго,
з-під сорочки, де бавився Вітер,
вириває курчаве волосся, і дає
волосок один Оху:
"Ну ж бо, старий, зроби його рівним!"

Ох вже хтиво міркує й сміється,
волос взяв за кінці і розтягнув,
"Так то й так, - відкидає царівна, -
а що буде як кінчик відпустиш?"
(звісно волос дівочий скрутився);

чаклун жабою вислизнув в жито,
журавель його з неба помітив,
наречена зібрала волосся та
нашвидкоруч склала валізу -
на Москву літак рівно о сьомій...



  
 Е Р О С   Б Л Ю З 


Який  доречний  клятий  понеділок,
що народилась  ти  і  в  жарт  існуєш
Книжок не вчила крім простих лічилок:
 тому дала і Тому і рекорд фіксуєш.
Ти педантично завела щоденник,
де в стовпчик тренерів рахуєш.
Хоч поки спорту вид не олімпійський
не результат, а участь
в ньому ти цінуєш
 
Тебе хвилюють Інтернетні хлопці:
(вага, освіта, їх цікаві речі),
втім  моя  справа  у  суспільній  стопці,
а з часом просто - півгодини в вечір.
І якщо я не помиляюсь - дивно,
то все чудово, або ти не чуєш.
З твоєю грою кров у бісів стине.
Бо в півфіналі ти хоч Чорта розцілуєш.
 
 
                  
  П Е Р Е С І Ч Н А
          
 
короткострокові  опади - завтра  буде  день  
                      ліпшим...
тобі  мати  коси  зоряні,  малювати  обрій  
                        іншим...
витекла  ти  з  мене  по  війні  крила  віддала  тим  
                        вищим...
що  кохають  сонце  на  мені  на  мені  стоять  і  кохають
                        сонце...
 

витер всіх, щоб знати лиш тебе лиш тебе чекати в спину
гіршим...
тобі мати кольорові сни, кольор мій прозорий
 і у снах не пише...
вигадки химерні на вікні склом не зупинили брудну
казку...
вітру нагадали диких риб пісні діти, що шукали і відчули ласку...




 НЕОЗА
___________________
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...
здебільшого  сни_________________________
 
забув чим, не дихав,  що  інколи мертвий неприязно  вів  з  потойбіччя  шали  недіючих  хибно  шукавши  світ  щезлий  напевно, що  все  це  здебільшого  сни... здебільшого  сни________________________
 
хвороби  лоскочуть  налякане  тіло  листи 
догорають  в  уривках  на  тлі  байдужих  на  завтра, де  серце  спинили
шкода  лиш, що  все  це  здебільшого  сни...  знічев'я  лиш  сни...  добраніч...
 


Т Р Я С О В И Н А

 
 
 
білий прапор листа як розплата пиття бездоріжжя,
урочисті знемоги - трансляція твого розбіжжя,
в пригорщу збирати, труїти недоліки далі:
кажани замість птахів мені немов мертвим медалі;
 
 
 
ранок тим гірший, що ніби-то все так як треба,

знайома до болю хімічна залежність від тебе,
морозила спека і холод знесилів спітніло
стекли сном обійми, що нас анітрохи не гріли;

 
 
 
мої краєвиди у дзеркалі стомленим світом,
скло зрозуміло усе але було розбито,
ніяково бачив розколотий погляд розгубства
і вранці закінчу твоє я життя самогубством
 
 
 
креавид з тролейбусу №24 (до ст. метро “Барабашова”)
 
Туманним
              тим     ранком   вбачаю
загрозу,
що  острахом     згасне
засмучене
сонце,
 диханням  римуюче  в'янучу  прозу  осіннього  вітру
            в  
ополонці.
       Простуджене
небо
        тече    з    носа          б(Б)ога
       (чи, власне, природи відкрите віконце),
                
        де         в        космосі      теплому
                               г рі    ю   ть      с       я           
ноги...
       P.S.  Хто зір молоко пролив в місячній глотці?

 
   Д И М   К О Р О М И С Л О М
 

                     
Оксамиту  Тороки  Тих  всесвітів   
             зимніх,
 

Що  ніколи  не збігнуть  заради  Весни
          підступають   
до  різьблення  мурів  настінних, 
де взірцем  цвіль з твоєї ФОтОкраси
протидією   С Н У  твоїх
витівок  неЖить
лиш
Реальністю  Примх
з телефону гудить
серця   крига   спростовує    навпіл ом    я кість
і  в  акваріум Твого щезне за Мить
д о р і к а є ш  мені, щ о  я 
с к л а д н о п і д р я д н и й
я ж маячну ідею втримав в голові - срібну кулю під шкіру аби
ДИМ  КОРОМИСЛОМ
Як  прийДЕ  повний  МІсЯцЬ
Дарую  тобі ...

 

 НОВОРІЧНА
 

Ридма  Ридати  Пустими  Очима
В  Ніч  Новорічну  З  Ліжка  Не  Встати
Часу  Поволі  Ковтати  Хвилини
Найважливіше  Не  Загадати
Ридма  Ридати
 
                            
   Ридма  Ридати  В  Зіркові  Замети
Бачити  Небо  Борг  Не  Віддати
Прясти  Очима  Змучені  Мрії
Як-то  Востаннє  В  Снах  Заблукати
Ридма  Ридати
 
                             
    Ридма  Ридати  В  Святкові  Газети
   Впавши  Від  Втоми  Минуле  Відтяти
Час  Архівує  Кидає  Тенета
Геть  Усе  Чисто  Сікти-Рубати
Ридма  Ридати
 
    ( Навіть Не Звідси )
 
 
старий  як  земля  я  постукав  їй  в  серце;
вона  нерішуче  уламком  посмішки
розрізала  губи  у  цукру  відерце
і  пила  мій  чай,  занурившись  по  ріжки,
опівночі  зникла  в  свою  фотокартку,
тавром  залишивши  дорослі  малюнки,
відправлену  на  хуй  нагадую  марку
з  відбитком  адреси  твоїм  поцілунком
 

твій  Фауст  вмирає  у  ліжка  пустелі,
як  риби  скелет,  позабувши  вологу,
благає  з  олій  в  консервовану  стелю
про  віру  в  виделки  швидку  допомогу;
я  бачу  мов  с  фото  спадає  волосся -
ти  завжди  з'являєшся  лиш  романтично,
тринадцята  ночі  і  ти  моя  гостя
ми  поза  всього  і  ця  поза  незвична   
 

юбілейне
 
простирадло ночі продовгами
жебракам, що крижіли цокотами,
в рядні жовто-злинялим свободою
десять років так тішили строками
 
я не хочу це бачити як вірші
чи на плівку знімати як перли -
всі недоліки гуртом в шпиталь долічить
(бо здобутки лиш те, що Не Вмерли)
 
        Н Е О З А
 
с а м о з а к р е с л е н а
ц у к р о о б а б і ч
ж о в т о с л и н я в и м и
п о м а р а н ч а м и
н а с о л о д і є
п о р о ж н о в і д с у т т я м
ж в а в о п о ж е ж н а
к в і т Е н ь-г о л о в а
 
к о в т о о с і н н і
н а с і н н є п р и н а д и,
м и т т є с п о л о х а м и
з в а б  п о с т а ч а в ш и,
в і о л о с е р ц е
с т р у н о н а т я г о м
НЕОВИГАДУЮТЬ АРХІСЛОВА
 

 
Шановний оргкомітет, надсилаю добірку віршів "Неоза"
(наголос на "а") для участі в конкурсі. Стиль віршів?
Напевно андеграунд, як намагання знайти/розповісти/виплести
щось своє, особисте. Власне, стиль - то є назва цієї добірки.
Андрій Зланіч.

© Андрій Зланіч. Всі права застережені.








День пользователей, обновление nod32 4. . Ока воздушный фильтр.