Західноукраїнська мистецька спілка | Організація та підтримка мистецьких конкурсів Твори наших авторів - 2002р.


Ірина Герасименко

( м. Сміла Черкаської обл.)




Україні


Маленька грудочка землі,
Що Україною зоветься,
Така близька і рідная мені,
Лише для неї моє серце б'ється.

Вона - це я, вона завжди в мені,
І я не знаю, як Вам пояснити:
Я просто в ній згораю, як в огні,
Але без неї я не можу жити.

Безкраїй степ, рівнина неозора,
Зелений ліс і вся річок блакить,
Дніпро-Славута, Чорне і Азовське море -
Все створено, щоб жить нам і творить.

Земля багата, чорнозем родючий -
Рай на землі - тут лиш любить та жить...
А згадуєш з ненавистю, як ворог проклятущий
Хотів народ наш доблесний згубить.

Колись було: трипільці обробляли
Родючі землі і розорювали луг,
Вони свердлили камінь, і створили
Відомій нам і досі, дерев'яний плуг.

А потім від Карпат та гирл Дунаю до Кубані
Велике кіммерійське царство простяглось,
Були вони в Кавказі й Закавказзі знані,
Колись тут добре їм жилось...

А згодом землі ці вже скіфи заселили,
Й кочівники, і хлібороби, й скотарі,
В басейні річки Конки царські скіфи жили,
Й я думаю, що не погано, як о тій порі...

Колись козак на варті в дикім полі
Твій мирний сон собою захищав,
Відвоювать хотів він трошки волі,
Щоб кожен щастя в світі цім спізнав.

Колись поет вагою свого слова
Твоєї мови захищав дива,
Для тебе його пісня вже не нова,
Але пильнуй, щоб не забуть слова..
Колись при владі мали колір крові,
Що мозок, як злий геній, туманив,
Його терор уклавсь в одному слові -
Він страх у наші душі поселив.

Колись, якщо любив ти Україну,
То титул "ворога народу" мав
І мусив у Сибірі гнути спину,
Щоб більш собі цього не дозволяв.

Колись голодомор, мов вічні муки,
Терзав людей, свідомість відбирав,
І їхню плоть ділили в полі круки,
Де кожен мученик поїсти щось шукав.

Колись війна, немов страшне прокляття,
На нашу землю слала Гітлера мечі,
І йшли сини Вітчизни на розп'яття,
Життя за нас тоді віддаючи.
Вони за нас всі доблесно вмирали,
За нас жили і віддано йшли в бій,
Там грали роль не тільки генерали,
За нас вмирав там кожен рядовий.

Колись пройшовши крізь усе,
Крізь війни й табори,
Дізнались, що стерпіли ще не все -
Сказали нам тоді: "Помри"...

Була весна, прекрасна і погожа,
Прозоре небо, як лісний струмок,
Невже ж була то кара Божа -
За те, що відреклись своїх думок?

Жахливе слово - радіація,
В житті ж страшніше, ніж теоретично,
Для влади головніше - їхня акція,
Мовчать за катастрофу - не критично...

Минуло все, але пекучим спогадом
Лишилося минуле у серцях...
Не затуманюй своє серце холодом -
Твоє майбутнє у твоїх ділах...


Я вірю в майбутнє твоє, Україно


Не зупинити часу вже нікому
І не змінить історії ходи,
Забути власну Батьківщину -
Згубити душу назавжди.
Минуле з нами буде завжди,
Майбутнє прийде все ж колись,
Шукай же й ти в них частку правди,
За котру віддано борись.

Борись за вічність, за буття,
За долю власної країни,
І залиши своє життя
У жертву рідній Україні.
У боротьбі за правду не здавайсь,
Бо пам'ятай - ти частка цього світу,
За спини інших - не ховайсь,
Боротись також треба вміти.

Згадай-бо лиш про подвиг її сина,
Що Прометеєм був з міцної криці;
Він знав, що кожна прожита хвилина,
Пройшла не просто для годиться.
Він бачив те складне життя
І щиро вірив у його минущість,
Бо знав, що справжнє майбуття
Все ж матиме свою значущість.

Згадаймо лиш поетове життя,
І в нашій пам'яті проснеться
Надія на прекрасне майбуття,
Ну, а в душі - пекучим спогадом озветься -
Той опустілий тихий рай,
Сплюндрований російськими царями,
Той назавжди квітучий край
Із доблесними козаками.

Він написав нам "Заповіт",
Немов величну настанову,
І ми перебудуєм світ,
І будемо ми вільні знову.
Лише надія нас тримає -
Покажем силу в боротьбі,
Нехай боїться той, хто має
Неправди пляму на собі.
І нехай же "...домовина
Розвалиться... І з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!"
Помолимось - і до справи -
Щастя здобувати,
Бо його на рівнім місці
Не будемо мати.

Минуть роки, і прийде час,
Коли вже будемо багаті,
Так, як сказав колись Тарас:
"...в своїй маленькій благодаті..."

***


Безсловесна мова,
Беззмістовний зміст,
Не скажу ні слова -
Їх нема в мені.

Де контекст без тексту,
Музика без нот,
Там життя без змісту,
Повний хаос - от.

Анархія думок і почуттів,
Панічний стан душі;
Живу я знов після семи життів,
І знов пишу вірші...

***

Спинись! Куди ж ти так спішиш?
Невже не бачиш, що життя минає?
Усе оце лише єдина мить,
А ти її прожити поспішаєш!

Спинись! На небо лиш поглянь!
На небо рідної твоєї України!
Воно в блакиті сивочолих барв,
Воно в моїх очах, з блакиті синіх...

Спинись! Ти ж на Землі живеш!
Поглянь, що робиш Ти - Землі Людина!
Ти нищиш світ, по трупах ти ідеш,
Собі ти риєш яму для загину!

Спинись! Не кидай те сміття,
У річку із джерельною водою,
Бо та вода, то теж твоє життя -
Чи ти оце усе вважаєш грою??

Спинись! Подумай спершу, як робить!
Бо це життя - не віртуальна казка.
Її не можна просто так спинить,
"Кансель" - не діє, і нема підказки....

Спинися! Це не Інтернет!
Немає місця тут експериментам!
Щоб відновить життя - нема "Резет",
Щоб повернуть назад - немає "Бекспрейс"!

Спинись! Повільно озирнись навколо,
І зрозумій, що це - твоє життя,
Воно - не просто безкінечне коло,
У нім вся сутність людського буття....

***

Ароморфози.... все злилось в клубок,
Галюцинація останньої хвилини
Сюрреалізм заплутаних думок,
Мені здається я у них загину...

Абстракція людського почуття,
У світі думки і у світі часу,
У них заплуталось моє життя,
У світлі вимірів його не бачу...

Без слів


Зіткало небо із ажурних хмар
Веселку у зеніті горизонту,
У ній багато світанкових чар,
І раптом я чомусь згадала Гонту...

Він був собі, і жив, і воював,
Але ж, спинюсь, бо тут же про веселку,
У небі тисячі весняних барв,
А на землі мені вже досить мілко...

Цей вірш - без слів,
І мабуть навесні,
ніяких слів не треба,
щоб побачить,
веселку у засніженому сні,
І те як тихо десь берізка плаче...

***

Горить помалу айсберг,
У антарктичних водах,
Шумить невпинно берег,
Стоїть жара у горах.


Землі уже немає,
Лишилась вічна лава,
Тут айсберг догорає,
А перед ним заграва.

Немає дня і ночі,
Застигло все у мглі,
Кудись іти ти хочеш?
Немає вже землі...

Розтав останній острів,
Немає де ступить.
Ти кажеш - жити хочеш?
Немає вже де жить...

Остання та хвилина,
Що душу холодить,
Ти думав - жити зможеш...
А як нема де жить?!




. bmw x3 калининградского производства цена технические характеристики . лечение от наркомании москва.