"Поетичні майстерні" - "Вибрана лірика" 2004

ОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ". ВИБРАНА ЛІРИКА -2004



образ від п. Ешлі


Вибране 2003 р.




Роман Скиба

(Львів - Київ)

* * *
Л.П.
І прийдеш по першому морозі
З вітряного виру нестрічань,
Дівчинко з веснянками на осінь,
Дівчинко з очима у печаль.
Запітніють небом жовті квіти.
І впадуть. Впадуть тобі до ніг…
Дівчинко з веснянками на вітер,
Дівчинко з очима в мокрий сніг..
Захрустять сліди у мерзлій піні.
І чиєсь задивиться вікно, —
Як ступають поруч наші тіні,
Що колись не стрінулись давно…


Олексій Бик

( м. Сосниця)

* * *
Я нічого,
Нічого,
Нічого у Вас не прошу,
Ви потрібні мені,
Як потрібен
Вітрилові вітер,
З Вами я -
Вже не я,
А без Вас -
Починаю сивіти,
Тільки серце,
Як камінь
У лівій кишені ношу.

Я давно вже нічого,
Нічого не знаю про сон,
Це вже більш, ніж любов,
Ви - моя найшкідливіша
Звичка:
Завжди хочеш іще,
Хоч заповнена вщерть
Попільничка...
...Залишаю печаль,
Як останній
Для себе
Патрон.

* * *
Відчинені вікна - протяг,
Навшпиньки заходить осінь,
Тихцем розплітає коси,
Знімає нечутно одяг.

Долоні кладе на плечі,
Очима знаходить очі,
Розпусні вуста дівочі
Шепочуть слова старечі.

Ми будемо знов коханці,
Ми знали про це обоє,
А я захворів тобою
І, певно, помру уранці

І, певно, так буде краще,
Ця осінь - проста повія,
А ти - моя безнадія
І вірші мої пропащі.

Ти вічна моя потреба...
Моя...І кривлю душею...
У час, коли буду з нею,
Я думатиму про тебе.

* * *
Дощеві ніжні пальці скрипаля
Торкнуть струну ледь чутно серед ночі.
І стане сон як марева дівочі,
І похитнеться стомлена земля.

Осінні недописані листи...
На вікнах тіні чорні, ніби грати,
Шепоче ніч про щось - не розібрати...
Додолу одяг. Тільки я і ти.

* * *
Причаруй мене, примовчи,
Нам залишилося так мало,
Орють мозок холодні рала,
Перековані на мечі.

Засніжило і замело
І заблискало,
Наче криця...
Полюби мене,
Чарівнице,
Полюби мене всім назло.

Захисти мене, схорони,
Я молюся твоїй любові,
Я від істини - напівслові,
А від смерті -
На півструни.

Я одвіку такий нічий,
Я од вітру такий шалений...
Подивися ще раз
На мене...
Причаруй мене,
Примовчи.

* * *
І знову ніч. Неспокій та печаль
Удвох собі мандрують битим шляхом,
Квилить осіннє небо сірим птахом,
Простягши до землі дощу вуаль.

Холодна пам'ять впала на чоло,
Щемливить очі болем потаємним,
В моїй кімнаті - порожньо і темно,
І щастя ніби зовсім не було.

...І ніби зовсім не було мене.
Спинити все. До ранку не дожити.
...Дерева піднімають мокрі віти...
Запівніч вітер стихне. Дощ мине


Василь Терещук

( м. Львів)


Глибина

Блищить вода на сонці, як луска
І тепла хвиля хлюпає під очі.
А глибина, темнюща і жаска
Холодним прутом п"яти вже лоскоче.
І так манить підступна глибина,
Що хочеться за сонце ухопитись.
Хоч серце в небесах своє втопити.
Але ковтнути синього вина.


Та береги в оточення беруть.
І розумієш, пізній ти чи ранній,
Твоє єство, важке, неначе ртуть,
Поміж глибин тримається на грані.

Володимир
Ляшкевич

( м. Львів)

Коханки Львова

2
"Я повернусь в це місто" * -
знайоме до сліз,
переповнене смаком
пригаданих рис
і летітиму вгору
й ступатиму вниз,
зупиняючи миті
про себе "на біс”.

Я повернусь у подих
твоїх підворіть.
Обернуся у протяг
тривожних століть,
і ми будемо разом -
хай нами щемить
від засніжених часом
твоїх верховіть.

Миле місто, тобою
єдино жила,
як ховала надію
і прагла тепла.
І тепер, видно чашу
допивши до дна,
я вертаю до тебе
одного
одна.

Прихились до своєї
билинки, листка,
до частинки малої,
живого ростка -
подаруй гілки вулиць,
і зори святих,
пульс на скронях воскреслих
людей дорогих.

Я кохаю тебе -
без вини, без вина,
наче дівчинка й ніби
в обіймах сповна.
Я люблю тебе й кращого
в світі нема
задля юнки, якій
так іде сивина.

Поряд з темою Й. Мандельштама


Лариса Слюсак

( м. Київ)

* * *

Львову

Під склепіннями напівтінь.
Тіні ангелів тиснуть душу.
Тут немає моїх корінь —
Я це місто любити не мушу.

У солодкім полоні вулиць,
Лабіринті віків і стилів,
Я шукала красу й наткнулась
На приреченість — ностальгію.

Ще втішалися очі барокко
Й ренесансом напівсвідомо,
Але кожний костьол був докором
За понищені церкви вдома.

І збагнувши суть слова "відстань",
Від усіх таємниць сп’яніла,
Я втікала від цього міста,
Як душа втікає від тіла.

* * *

І знову — на Київ, на захід,
А мама лишилась на сході…
І туга в очах мені сходить
Від крові калинових ягід.
На захід. Б’є сонце ув очі
Вечірнім промінням: — Вернися!..
Я сліпну, як зморщене листя,
І погляд сивіє жіночий.
Ой, мамо, я гілка калини,
Відрубана гостро від дому
Й закинута в даль невідому.
Прости за холодні сивини,
За біль розтривожено-карий.
Терпкі наші корені, мамо,
В’язала їх доля вузлами,
Бо ж ми од негод не втікали.
А я ось — на захід. Шукаю
Чого там — чи сонця, чи смерку?
А, може, щасливої смерті,
Якщо така в світі буває?..

* * *

Якась тривожна безнадія:
Розчарування а чи страх?
Я відрізнить себе не вмію
Від снігу у твоїх очах.
Я все це знала від початку:
В бездонних душах — пустота.
Високих прагнень коліщатко
Розсиплеться в буденний прах.
Я все це знала. Не жалію.
Іду окресленим шляхом.
І тільки мрія, тільки мрія
Забуто плаче під вікном.

* * *

Ця біла туга… Білий сум
В обіймах сірої зими.
Там вітер слово надломив,
Як я шептала: — Милий, ми…
Несу
Пелюстку слова в дощолиз,
А вітер віє, виє, в’є
Волосся в листя не моє,
І я забуду, що ти є…

Обліз,
Як місто в хмарах більмуватих,
Мій голос під зими саваном.
Що зараз в світі: вечір? Ранок?
Байдуже. Я питать не стану.
Як ховати
 Дощ понесуть в труні із вати
Снігів,
Я просто бути перестану,
Як біла туга, білий спів.


Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів
Организуем отдых на выходные. По высшему разряду. . Отличие копии швейцарских часов становятся популярнее оригиналов. . запчасти авео и aveo. . шины со скидкой.