ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ

Олександр Некрот
2007.10.26 18:03
Осінь. По вінця налити і випити…
Бо дозволяють здоров’я й конфесія.
Потім - комусь би в жилетку похлипати,
Бо загострилась у пані депресія.

Вилити нІкому тугу страшнючую?
Подруги давні також у прострації?
Чи повважали Вас надто липучою,
Вдатною тільки на маніпуляції?

Видно, втомились жилетки Вам вірити,
Вічно сприймати сердешною жертвою.
Певне, вже й годі тих подруг вампірити,
Бути в журбі та нещасності впертою.

Вирийте з шафи кофтинку, що радує,
Дозу прийміть вітамінів і магнію,
Виведіть усміх на губках помадою
І застосуйте підіть свою магію!

Не переграйте з «відвички» лиш, панечко.
Це Вам лише терапія легесенька,
Щоб заглядали якрідше у скляночку:
Ох некрасивенька Ви, як п’янесенька!..

Олександр Дяченко
2007.10.26 17:28
Мовчиш, хлопчино мій упертий,
Чи іншим пишеш вже листи,
Чи заощаджуєш конверти?
Якщо не так – тоді прости.

Чи телефон зламався вдома
З зв’язком до будь-яких країн?
Невірно й це. Моя знайома
Дзвонила якось - справний він...

Чи то така у тебе звичка,
З якою хлопці всі живуть,
А я тобі - як рукавичка -
Зносив – та кинув? Так, мабуть.

Юрій Лазірко
2007.10.26 17:02
Із грудочки серця по дрібочці стуку -
роздати на пам`ять душі насолоду.
Налити по чаші нестерпну розлуку,
і хліб шматувати... Мов камінь у воду

так падає радість, так сонце заходить.
Важкий поцілунок, ще важчий за зраду.
За вас біль та муки від страсті зародять,
у жменю зіб`ються жалі та упадок.

Умий свої руки й обличчя, катівне -
бо хто, як не ти, годуватимеш стогін.
Та хто, як не матір, розділить поривно
наруги, падіння і кинеться в ноги.

26 Жовтня 2007

Ганна Осадко
2007.10.26 16:31
…А життя на загал прекрасне…
Осінь листям вродила рясно,
дикі гуси в ставку – як ряска,
але ряски уже нема.
Є вода – сірувато-біла –
то тумани її покрили,
і зітхнути воді несила,
бо стискає її зима.
Мерзнуть руки в дурної мене,
тисне шию шарфом зеленим,
от би вирватись з цього тіла –
і зависнути, наче йог!
Літаком він увись злітає:
“Все на світі, Ганнусю, майя!”
– Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
Як і знаю, що добрий Бог
не залишить – бо що ж лишати?
Скоро стисне мене в лещатах
цього світу, цієї хати –
як комашку у бурштині…
Ти, що в серці, та поза тілом,
станеш білим під снігом білим,
і півподихом – так несміло –
про любов промовчиш мені…
Бо слова – то вода і вітер…
Так чекати і так любити –
як вночі під дощем летіти!
От химера! – і слів катма…
…Є вода. Є будинків зграя.
Гуси є – ой, курли! – відлітають….
Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
І у горлі дере…Зима….

Сан Чейзер
2007.10.26 14:35
Мені смішно
дивитись,
як країна загине
Так потішно
журитись
з непутящого сина
Бузуспішно
молитись
про щасливий випадок
Але грішно
коритись,
що отримали спадок
Слід поспішно
миритись,
рятуватись з напасті
Щоб успішно
зцілитись,
і купатися в щасті
16.09.07

Ірина Заверуха
2007.10.26 14:12
Ти згодуєш рибам мене
Не через любов до тварин
І не задля беззвучної скороминучої вдячности
Просто коли ти один
Ти не маєш обачності
І кидаєш куски живого м’яса піраньям

Ти думаєш, хто стане черговим покупцем
Твоєї душі вже завтра
Зважуєш всі за і проти
І знову проти
Тому що за – це м'яко
За – занадно близько до згоди
Невже і обручку на пальці тонкі нареченої
Ти також натягнеш зі словом „ні”?
Нестимеш її на руках проти вітру...

Маєш над чим помислити
Поки твої риби сплять
І не просять чергової порції мого тіла...

Муза Медуза
2007.10.26 12:01
І ніби відболіло, а щемить,
І наче призвичаїлась, та де там?!
І ця любов – розірвана шкарпета –
Не гріє моїх ніг серед зими.

Аж палець огортають холоди,
І мов би реп’яхом, цілують п’яти,
А ця шкарпета, цвяхом розіп’ята, –
Мого життя сліпого поводир.

Та й вабить нюх колгота не моя,
І подихи із мрій цілують шию...
Я ж знов нитками слів любов зашию,
Бо ця шкарпета – все, що маю я.

Олександр Дяченко
2007.10.26 11:32
Наприкінці найдовших днів,
У найкоротшу ніч декади,
Ти в манівці мене завів
Свого бажання лиш заради.

Зіркам та ранішній росі
Про ніч коротку цю відомо –
До неї ночувала всі,
Які були – всі тільки вдома.

Щось забарилися іти
Твої свати... Вечеря кисне...
Бо ловелас звичайний ти,
І кривдиш боляче, навмисне.


Чорнява Жінка
2007.10.26 11:30
Осінь неквапна, як літній китаєць,
лагідно вислала кленову постіль,
става старого незайманий глянець
з неба мембраною дихає поспіль,

і хризантеми елітні парфуми
знов надихнуть падолистові танці,
десь високо тонко жаляться струни,
осінь злотава,
................Господні ятранці...

Останні надходження: 7 днів | 30 днів






Наш самвидав
 

Осінь! По вінця налити і випити... Новини: 17 листопада, Одеса, "ФЕСТИВАЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ
АВТОРСЬКОЇ ПІСНІ".

Нарешті Тема №6 "Літо 2007" закрита, переможницею названа Ванда Савранська, а Тема №7 "Осінь 2007" навпаки, перед нами!
Інші новини:
Відеогалерея І Форуму , а також фотогалереї ваших-наших світлин
Актуальні теми:
Леонід Шульман. "А ти записався у вороги України?"
Б. Д. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо"
Святослав Караванський:"Пошук українського слова"
Пам'ять:   Поезія з-за грат


Останні надходження    
Кращі твори  
Рейтинги уподобань
 Статистика сайту  
Користувачів:  742
Авторів:           615
Віршів:             9998
Редакторів:     12
Учасників конкурсу “Майстерень” : 421
Загалом рейтинг авторів
“Народний”: 4.45
“Майстерні”: 4.36
Докладніше »